10.01.2023 Поздравляем всех с наступившим Новым годом, желаем творческих успехов и лучших соигроков 3 Обновили таблицу полностью, можно глянуть лица молодцов на обложке.

21.12.2022 Проведена чистка. Анкеты не удаляются и роль всегда можно вернуть, если таковая будет свободна.

14.12.2022 У нас проходит перекличка. Просьба отметиться, 21 декабря пройдет чистка участников и неактульных эпизодов.

30.10.2022 Happy Halloween!!! А ещё не забудьте отметиться в этой теме

24.10.2022 Время выбирать своих героев!

17.10.2022 произошло слияние с Bleach: Domain Amplification, теперь мы одина семья, котаны. В связи с этим есть изменения в сюжете, просьба ознакомиться.
Также у нас обновлен дизайн, тыкайте, смотрите, привыкайте. Коли заметили — что-то уплясало, уехало обращайтесь к Боми.

04.10.2022 Мы посдували пыль со своих старых духовных одеяний и вроде бы даже готовы принимать бой. А готовы ли вы?
Пост месяца от Ukitake Yuriko
Мир живых странное место. Шумное, суетное, многолюдное, даже самый густонаселенный квартал Рукона меркнет перед Каракурой в час пик. Юрико меланхолично смотрела на эту далекую и незнакомую жизнь, стоя на краю одной из многочисленных многоэтажек. Быть безучастным наблюдателем скучновато, особенно, когда отсутствует альтернатива. Обычно, патруль в Каракуре не такой унылый, в этом, проклятом Королем душ, месте вечно происходит что-то нехорошее. До недавнего времени, она редко бывала в мире живых, однако, в следствии недавних событий, руководство решило, что держать хотя бы одного представителя четвертого отряда в составе патрулирующих – хорошая мысль, Готей больше не может себе позволить терять солдат попусту. Терять...
читать...

Bleach: Awesome!

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Bleach: Awesome! » Раздел партнёрства » Moye Misto


Moye Misto

Сообщений 1 страница 24 из 24

1

http://forumupload.ru/uploads/001b/be/18/2/288466.png

0

2


Герой Тайтона Майя розшукує:
ЛОРДА СКОРДЖА


https://64.media.tumblr.com/cad900ea630031218fd4a16e8b82d42b/4437dbcb014b0a07-9d/s540x810/3fd7afabf46ee3b313b267abe987626bf7b750eb.pnj
 
оригінальна з гри, з графікою поможу ^^


When you have lived centuries, you see that everything is a pattern that grows out of itself. Sometimes you can no longer see the trees, only the roots. It is the smallest part of the price of immortality.



Лорд Скордж, безсмертний, попередній Гнів Імператора Вішейта



SWTOR - Star Wars the Old Republic



друг, побратим у війні проти Імператора, наставник на шляху темної сторони Сили і я надіюся, після смерті Валкоріона - щось більше


про тебе:
Завжди був ситхом, завжди залишається ситхом, незважаючи на довгі роки служби Імператору Вішейту, незважаючи на те, що в кінці-кінців таки зрадив Імператора. Скордж почав як вірний адепт Темної Сторони Сили, беззастережно відданий владиці, а закінчив, як і раніше, як незмінний послідовник вчення про владу і могутність, але при цьому обернувся проти колишнього пана. Скордж побачив, якою катастрофою обернеться правління Імператора, і звернувся проти нього, прийнявши бік Ревана та Вигнаниці, які вірили, що повелителя ситхів можна вбити. Скордж сплів чимало інтриг, уникаючи підозр свого пана, сприяв знищенню старої Темної Ради, проте наприкінці зрадив тих, хто повірив йому. Він побачив у видінні, що допомагав не тим людям, що ні Реван, ні Митра не були тими, хто вразить Імператора. І завдав смертельного удару по Вигнанніці, так само був готовий вбити і другого джедая, не зупини його Імператор. Скордж зумів переконати його, що завжди був на його боці і прикинувся союзником обох джедаїв, щоб розправою над ними довести свою відданість. Так він заслужив для себе безсмертя і став першим Гнівом Імператора — його особистим катом. Але він збрехав і цього разу. Минали роки, навіть століття. Він зрадив знову, зустрівши на планеті Квеш Героїню Тайтона, мого персонажа і колишню уродженку Імперії, впізнавши у ній джедая, якого побачив у видінні за 300 років до того. Коли команда джедаїв вторглася в фортецю Імператора і була схоплена, Скордж нічим не видавав своїх намірів доти, поки через кілька місяців Героїня не звільнилася від впливу Темної Сторони за допомогою привида Сили свого вбитого наставника, що відвідав її. Скордж звільнив команду Героїні, повернув їм корабель і надалі неоціненну допомогу, розкривши плани Імператора, зірвавши разом із джедаями ритуал, який сприяв би знищенню життя в Галактиці. І саме він провів команду Дромундом-Каасом до Темного Храму, де Майя вразила тілесну оболонку Вішейта.


про мене:
Мій джедай не повністю "світлий" - темрява торкнулася її. Вона втекла з Дромунд Кааса на торговому кораблі, і через пару пересадок проникла в область Республіки, де зайнялася пошуками джедаїв (по суті зіграла як Кіра, але не тягнула так довго з падаванством, відразу знайшовши вихід до джедаїв). Просто в неї був вибір - поступити на Коррібан і загинути там, або обрати свій власний шлях. Тож мій персонаж відразу ж знала, що хоче вивчати шляхи Сили, але не так як хотів її батько, мріючи досягти слави для свого роду через своїх дітей. І молодому обдаруванню це вдалося, а далі… ми знаємо, що було далі - Тайтон, Балморра, Пожиратель Світів, Лорд Скордж, який міг відкрити новій грані Сили для юної джедай відкритої для навчання. Моя джедай дуже цікава та бажала б стати "сірою" і завдяки менторству Скорджа, який помітив що вона "не цілком втрачена" ми разом могли б досягти великих висот. Крім гри за вчитель-учень, товариш-друг, цікаведитя-валянок, я надіюся що ми зможемо трошки розворушити Скорджа та оживити його, допомогти йому відчути нові емоції та почуття, навіть коли Війшет ще буде живим і контроль безсмертя над життям буде ще великий.


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення

укр/рос


0

3


Джон Шепард розшукує:
МАЙОРА КАЙДЕНА АЛЕНКО


https://i.pinimg.com/originals/8c/87/bd/8c87bd5b70c28a74a6e129ec1d31d56c.gif
 
original | luciano costa


"I could shoot someone if it would make you feel better."



Кайден Аленко



Mass effect



Лейтенант, згодом майор Альянсу систем, старший помічник SVV "Нормандія" SR-2, близький друг та побратим коммандера Шепарда.


про тебе:
Ми познайомилися ще до того, як нас перевели на Нормандію під командування капітана Андерсона, але не знали один про одного майже нічого. Ти здався мені тоді вмілим біотиком і просто порядною людиною, але ми обидва тримались осторонь через тяжкі випробування у минулому. Наша дружба почалася набагато пізніше, зі смерті бойового товариша на Іден Прайм, коли я прийшов до тями після видінь від протеанського Маяка, і ти перший після доктора Чаквас та капітана Андерсона спитав про мое самопочуття.
У медичній карті в графі психологічного опису з часів Акузи у мене стоїть особлива примітка про те, що я важко знаходжу спільну мову з іншими та надаю перевагу поодиноким завданням, і головною рекомендацією для мого підвищення по службі завжди був розвиток комунікаційних здібностей. Тож коли я очолив Нормадією, буденним ритуалом стали візити до кожного з членів команди для налагодження робочих стосунків. Я просив оцінки наших місій та розпитував про особисте, але найбільше запам'ятав саме твою історію, бо вона перегукувалася з моєю.
Коли мені довелося залишити Ешлі на Вермайрі, я бачив, що ти відчував свою особисту провину, адже я вибрав врятувати тебе, незважаючи на наші з Ешлі стосунки. І тоді, коли ми застрягли на Цитаделі, я був спустошений через нашу бездіяльність, але ти сів біля мене поговорити - не як із своїм капітаном, а як з живою людиною, щоб повернути мені віру в нашу справу.
Ми пройшли тоді так багато, що в якийсь момент я вперше відчув, що таке родина. У дитячому будинку на Землі я уявити собі не міг нічого подібного, але через стільки років у мене нарешті з'явився справжній брат. Я не знаю, що ти пережив, коли сталася аварія на Алкері, - я бачив лише жах в очах Джокера, що викрикнув моє ім'я перед тим, як остання рятувальна капсула зачинилася. У мене було стільки втрат, що не можна й перелічити, але я ніколи не втрачав рідних, - як ти.
Я шукав тебе, коли через два роки прийшов до тями. Шукав і відчував провину за те, що підвів свою команду та змусив пережити цю катастрофу, але не міг уявити, що наша наступна зустріч буде такою болючою. Ти, напевно, вважав мене зрадником, і навіть той лист зі спробою примирення не погасив мій та твій гнів, бо ми вперше опинилися по різні боки барикад. Чи міг ти мені пробачити те, що я почав працювати на "Цербер"? Чи міг я пробачити тобі те, що ти не зробив те саме, щоб врятувати Галактику?
Після того, як я повернувся на Землю, ти відвідав мене лише раз. Ми спробували вдати, наче все те, що сталося, не змогло нас змінити та налаштувати один проти одного. Але воно змогло. Ти підозрював мене у співпраці з Привидом, автоматною чергою звинувачуючи у всіх бідах, наче після проекту "Лазар" я перестав бути собою. А я злився на тебе через те, що ти не віриш мені, - мені! - та не мав наміру нічого тобі доводити. Я знаю, що якщо б ми не були так близькі, наша взаємна лють ніколи б не довела нас до цього, але ми поглянули через приціл, коли мало не застрелили один одного, і стіна між нами нарешті впала.
Наша дружба складна, контроверсійна, сповнена болю від зради та нерозуміння, вона не здатна існувати інакше, - як і ми. Ти можеш вбити мене, а можеш вмерти за мене, але не залишишся осторонь, тому що ні з ким до мене та ні з ким після мене не буде того, що є у нас.


про мене:
Я бачу багато можливостей для взаємодії Шепа та Кайдена, бо вірю в те, що їх дружба може бути більш глибинна, ніж з іншими членами команди. Саме Кайден проходить із ним шлях до перемоги від самого початку, і тільки він спостерігає, як ця війна міняє того Шепа, якого він знав до Женців.
Грати нам точно буде що: по-перше, багато сцен "за кадром" - будемо заповнювати білі плями та напрацьовувати хедканони, по-друге, переосмислення того, що в кадрі лишилось - щось можемо додати чи трохи змінити для реалізму або драматичності, по-третє, життя після перемоги - мій Шепард вибрав "червону" кінцівку, тож залишився в живих, що дає цілий простір для обігравання наслідків та подальших подій. Я також дуже ідейний у плані альтернативи, тож можу запропонувати багато чого поза каноном.
У стилі написання постів я не перебірливий. Пишу від 4 до 8 тисяч символів, але намагаюся не дуже словоблудити. Маю звичку виділяти пряму мову напівжирним, але можу писати взагалі без тегів, якщо так співгравцю комфортніше. В плані лапслоку підлаштовуюсь теж.
Надаю перевагу використанню меседжерів для обговорення гри та просто спілкування - так швидше. Взагалі люблю поговорити та покидатися мемами, але ціную особистий простір, тож за бажанням можемо залишатися в межах приватних повідомлень на форумі.
Ще момент: я в заявці описав, що на Вермайрі залишив Ешлі, але, на відміну від канону, вона вижила, про що ми дізналися уже після знищення Володаря на Цитаделі.


зв'язок

мова написання постів

гостьова, а потім готовий перейти у приватні повідомлення та/або телеграм

укр/рос/англ


0

4


Сільві Лафейдоттір розшукує:
ЛОКІ


http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/13/264866.gif
 
Tom Hiddleston


'cause when I open my body I breathe in a lie©



Локі Лафейсон/Одінсон, Бог Хитрощів, канон



Marvel



темпоральна варіація; ворог, що став другом і коханцем


про тебе:
Коротка довідка:
- Син Лафея. Принц Асґарду. Напівйотун, вирощений чаклункою. Брат Тора.
- Бог Обману та Красномовства. Найввічливіший Трикстер усіх часів. Майстер ефектних перевтілень.
- Скалка в дупі цілого всесвіту. Жартівник, бешкетник і гедоніст до мозку кісток.
- Самотній настільки, наскільки може бути самотнім тисячорічне божество, чия прийомна родина втрачена назавжди.
- Доріс до того рівня саморозвитку, коли здатен відмовитися від своєї Величної Мети заради когось іншого.

А тепер давайте душевніше.

бог має щоразу два варіанти,
тож обирай щоразу між обома
©

Я шукаю гравця, який так само любить Локі з серіалу 2021 року, як його люблю я. Мені хочеться бачити кмітливого, допитливого і проникливого Трикстера, який розуміє ціну хорошого жарту і ще краще розуміє ціну жарту поганого. Локі, ще не вигорілого до остаточної зневіри, готового до дружби і до самопожертви.

Чесно скажу, що розраховую на канонічну історію enemies to lovers, із усіма їхніми смішними, незграбними моментами про двох богів, які так довго живуть, а висловлювати свої справжні почуття ще не навчилися. Втім, це точно не про "а потім вони жили довго і щасливо". Це про довгий і болючий пошук порозуміння одне з одним і з самими собою. Бо Сільві та Локі — персонажі, в яких усе вкрай погано з довірою, від цього нікуди не подінешся і про це гріх не зіграти. Бо Сільві та Локі — це одна особистість на різних гранях, а щоб полюбити себе, часто доводиться докласти значно більше зусиль, ніж щоб полюбити когось іншого.

Щодо історії. Хоча я дуже люблю серіал, мені не хочеться повторювати історію точно за сценарієм, тож маю мінімум дві ідеї (але також відкрита до релевантних пропозицій):
1. До TVA потрапляє інша версія Локі, не з 2012 року, а старша. Стається це наступним чином: Локі та Сільві випадково зустрічаються в розпал Раґнароку в Асґарді, разом рятуються звідти і Сільві провокує нексус-подію, крадучи в Локі Тесеракт. Схоплений та доправлений до TVA в якості "порушника", Локі розбирається з цим прикрим непорозумінням і вже від співробітників TVA дізнається, що Сільві — його власна варіація. Його таймлайн стирають, утім самого Локі визнають невинуватим і він долучається до роботи в TVA як аналітик-помічник Мебіуса. Коли і за яких обставин вони з Сільві перетнуться наступного разу — вирішимо разом. Я б з радістю влаштувала їм екскурсію всіма можливими і неможливими апокаліпсисами. Можна і Мебіуса з собою прихопити, він чудовий і я цілком приймаю концепцію їхньої дружби та/або поліаморії на трьох.
2. Якщо не хочеться переповідати серіал з власної точки зору, тоді вважаємо події першого сезону чистим каноном аж до моменту потрапляння у замок Канґа, а вже там усе розвиваємо, як заманеться. Священний Таймлайн обов'язково буде зруйновано, проте тільки нам обирати, яким чином і що саме далі коїтиметься з персонажами. (У випадку, якщо вам більше сподобається ця ідея, я все ж запропоную зіграти один епізод перед подіями в замку, оскільки на цей момент персонажі вже мають доволі сильно одне одного відчувати, так само як і гравці).

! Будь ласка, пропонуючи себе на роль Локі, надішліть мене в приватні приклад свого поста. Можна за іншого персонажа. Можна навіть російською, якщо ви раніше грали нею, а тепер хочете перейти на українську. Мені дуже важливо співпасти з людиною за відчуттям тексту.
!! Я теж не читала всіх-всіх коміксів про Бога Хитрощів і загалом лише рік усерйоз цікавлюся Marvel, тож будемо розбиратися в нюансах канону разом (якщо захочемо).


про мене:
Моя персонажка: Сільві Лафейдоттір, донька Лафея, прийомна донька Одіна та Фріґґи, принцеса Асґарду, Богиня Обману та Історій, небезпечна варіація Локі, порушниця Священного Таймлайну, мандрівниця в часі та просторі (простішими словами – безхатня безробітна). Моя Сільві – напівканон, зліплена з уривків інформації з серіалу та коміксів, моїх фантазії та ніжної любові до героїні.
Трохи про мене: граю на форумках більше 10 років, з улюбленими співгравцями схильна до спідпосту, звикла до постів на 3-5К символів (не без відхилень у вступних постах та діалогах), назбирую довкола гри багато візуальної естетики та складаю персонажні плейлісти, ціную вміння гравця відокремлювати живих людей від їхніх персонажів і люблю триндіти поза грою. Якщо ви довго або зовсім не грали українською, я толерантна до грамотності на четвірочку, історія та стиль для мене значно важливіші.


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення (потім – Telegram)

українська (можна почати з російської і плавно перейти на українську, якщо в усьому іншому зійдемося)


0

5

http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/10/590482.png

0

6


Джон Шепард розшукує:
ЕШЛІ ВІЛЬЯМС


https://thumbs.gfycat.com/RevolvingDefinitiveGibbon-max-1mb.gif
 
Alison Carroll або Dina Meyer


спи собі сама коли біля тебе мене нема



Ешлі Вільямс



Mass Effect



Сержант, згодом лейтенант; служила на SVV "Нормандія" до того, як зникла без вісті на Вермайрі; після реабілітації стала частиною розвідки третього флоту, але після нападу на Землю була переведена під командування адмірала Андерсона.


про тебе:
Іден Прайм став для тебе персональним пеклом - ми прийшли занадто пізно, коли весь твій загін був знищений, а ти опинилася в оточенні гетів без надії на життя. Я втратив товариша в той день, але це померкло поряд із твоєю втратою, - ти пішла за мною, але не тому, що хотіла вижити, але тому, що хотіла бути похованою у пилу нерідної планети. А коли тобі не вдалося - я відштовхнув тебе від Маяка і побачив повідомлення протеан перед тим, як втратити свідомість на два дні, - ти уникала навіть мого погляду, бо відчувала вину. Але мені здалося, що тоді ти вирішила продовжувати жити.
За рекомендацією капітана Андерсона я намагався частіше спілкуватися зі своєю командою, тож мені доводилося часто спускатися до того, місця, де ти любила проводити час. Чому саме в напівтемряві вантажного рівня біля шаф з екіпіруванням? Наче та темрява могла приховати рум'янець на твоєму обличчі, коли ти намагалася мені не посміхатися і ховала погляд.
Поряд з найпередовішими технологіями, які ми мали на фрегаті, разом із представниками інших рас, які долучилися до нашої місії, у світі, де основною релігією стали зорі та космічний вакуум між ними, ти виявилася старомодною дивачкою, що молилася та читала вірші з минулого століття. Але ти подобалася мені такою - неочікуваною, незвичною, нетиповою. Я не помітив, як сам почав посміхатися.
Рішення, яке мені довелося прийняти на Вермайрі, було одним з найважчих у житті. За кілька місяців поряд ти стала частиною команди, але я не міг не врятувати Кайдена, якому Сарен не залишив ні шансу. Надія на те, що у капітана Кірахе є запасний план, що врятує його загін, згасла, коли Джокер показав радіус вибуху на покинутій базі. І те квітуче почуття, що тільки почало зароджуватися всередині мене, перетворилося на чорну діру. Але я зарано зневірився.
Ми ледь врятували Цитадель, коли Володар підкорив собі Сарена і мало не запустив процес знищення усієї Галактики. Кілька тижнів я провів на реабілітації, але в один з тих днів мені повідомили, що ти жива. Я не міг повірити, але водночас відчував, що завжди знав - тебе так просто не знищити, навіть якщо здається, ніби після того вибуху не залишиться навіть пил. Але саларіанська група особливого реагування (ГОР) планує більше десяти основних сценаріїв розвитку подій, один з яких врятував тебе та переніс на Сур'Кеш.
Після перемоги ми бачилися не так часто, як би нам хотілося, - я відчував провину, що вибрав тоді не тебе, а ти страждала через те, що поставила цей вибір переді мною. Але ми пожалкували мільйон разів про те, що викроїли недостатньо часу один для одної, коли "Нормандію" знищили над Алкерою. Я чув, що ти перейшла у розвідку в інший флот, що базувався на іншому кінці Галактики, і я тільки можу собі уявити, що ти відчула, коли почула жахливі новини. Мабуть, те саме, що я відчув відлітаючи з Вермайру?
Не знаю, чи вірила ти в чутки, що Цербер відновив мене та змусив працювати на себе. Не знаю, чи вірила ти у відомості, що до мене приєдналися наши колишні товариші по служби. Не знаю, чи вірила ти в мою порядність досі, коли ці чутки та відомості підтвердив Кайден після нашої зустрічі на Горизонті. Здогадуюсь, що тобі, як і Кайдену, це не сподобалося - але ти не писала листів з вибаченнями за свою експресію та не намагалася мене зрозуміти. Бо ти така. Бо саме через це ти мене так зачепила.
Ми ніколи не обіцяли, що будемо разом. Ми не клялися у вірності, не будували планів на майбутнє, не бажали нічого, що виходило за рамки нашої місії. У мене були інші, коли життя знову розвело нас по різні кінці Всесвіту, і я не був би проти, якщо ти теж була з кимось крім мене. Хіба були ми колись разом - у класичному та нормальному сенсі? Може, найбільшою нашою помилкою почати тоді, коли наш світ у вогні? Я більше не бачу рум'янцю на твоєму обличчі, навіть коли торгаюся його згрубілими пальцями, але у карих очах впізнаю полум'яне пекло, що ми залишили на Землі, коли відлітали. В цій боротьбі ми тепер загинемо обоє, але на цей раз кожну хвилину до цього краще бачити неминучу гибель з тобою.


про мене:
Знаю, що Ешлі не користується популярністю на рольових, але я чітко бачу, як її та ці стосунки зробити глибокими та цікавими. В моєму описі у них не так багато часу, який вони проводили разом, та майже кожна поразка чи перемога Шепа відбувається без неї, але це здається більш реалістичним та робить почуття схожими на ілюзію та міраж. Шеп явно Ешлі ідеалізує, але можливо в тому числі й це тримає його на плаву та змушує прагнути досягнути того, що знаходиться так далеко.
Не варто переживати, що Ешлі "помирає" на Вермайрі, а потім події розлучають їх знову - до самого початку Жнив. Бо саме з того відльоту з Землі вони знову опиняються на "Нормандії" разом. На Марсі поранення отримує Кайден, але це зовсім не означає, що Ешлі весь час просто стоїть за спиною Шепа. Я бачу її такою ж недовірливою після співпраці Шепарда з Цербером, і усі спроби вияснити стосунки можна огорнути в драматичний екшн на кшталт тих, що відбуваються на Цитаделі з Кайденом.
Те, що залишається за кадром, - чиста дошка, на якій можна малювати будь-що, і сама Ешлі може бути вільно інтерпретованою, за виключенням лиш найбільш ключових подій та рис. У мене особисто є багато ідей, якими буду радий поділитися, але не нав'язувати.
Ну, і як можна зрозуміти з того, що я написав вище, це заявка в пару.
По стилю написання постів: зазвичай пишу від 4 до 8 тисяч символів, хоча останнім часом себе стримую і намагаюся писати поменьше. Виділяю пряму мову напівжирним, але тільки якщо співгравець не просить так не робити. Так само і з лапслоком - за замовчуванням не використовую, але за потреби підлаштуюся.
Люблю обговорювати гру у меседжерах, бо це швидко і зручно, та й взагалі люблю поговорити, тож буду радий використовувати щось крім приватних повідомлень на форумі. Проте, якщо не маєш бажання переходити цю межу, я не буду наполягати.


зв'язок

мова написання постів

гостьова та приватні повідомлення, загодом соціальні мережі

укр/рос/англ


0

7


Піддослідний кролик розшукує:
ДОТТОРЕ


https://i.pinimg.com/originals/4a/5c/6e/4a5c6e69be5459c5bc6d95ccbee8b608.gif
 
зовнішність оригінальна


Lily Allen - Fuck You



Il Dottore, канон



genshin impact



2 предвісник Фатуї, вчений, мій нічний кошмар


про тебе:
[indent] Скажи, ти знаєш, що ти - чудовиско? Не зі щупальцями чи іклами, ні. Ти вмієш уміло маскуватись під звичайну людину. Ну, майже під звичайну.
[indent] Бути генієм - те ще випробування. Бути амбіційним генієм - випробування в стократ важче. Але ти знайшов місце, де як мінімум є користь від твого дійсно великого розуму. Жаль, що у нього є побічний ефект у вигляді відсутності чогось чистого та людського. Та не мені про це тобі розказувати. Бо я для тебе - усього лише іграшка для чергового надважливого експерименту. Хтозна, можливо усе, що зі мною відбувається, лиш вдало прописаний тобою сценарій?
[indent] Ти для мане - справжній кошмар. Не той, що ховається десь у закутках дитячої уяви, не міфічний монстр з-під ліжка, яки затягне мене туди за непослух, а цілком реальне чудовисько, що переслідує у снах і мареннях, навіяних елезаром. Деколи мені здається, що ти ходиш за мною, слідкуєш з-за кута, спостерігаєш з тіні дерев, як жахливе нагадування про моє минуле. Але тобі треба усвідомити, що я більше не те маленьке затуркане звіреня, яке ти можеш смикати за ниточки і вертіти ним, як твої душі завгодно. Я більше тебе не боюсь - стараюсь не боятись - бо у мене є ціль і люди, які допомагають рухатись далі. А ти... А ти лиш тінь минулого, привид з тих темних днів, які мені узагалі не хочеться згадувати.
[indent] Але чи згодишся ти колись на щось подібне?


про мене:
Я не хочу говорити про тебе чи про себе надто багато, і так зрозуміло, хто ми і чого буде вартувати наша взаємодія. Взагалі, поки про Дотторе вкрай мало офіційної інформації, тому у твоїх руках є дуже хороша можливість його робити таким, яким тільки твоя душа побажає. Я ж прийму тебе будь-яким.
Планів на гру у мене багато. Починаючи з флешбеків і закінчуючи усім, що відбувалось під час основного сюжету. а ще я прям капець як хочу пограти фатуйські альтернативи, ну просто тому що хочу і чому ні
Пишу я від 3к і більше, в достатньо повільному та розміреному темпі, від тебе того ж вимагати не буду. Як не буду вимагати грати виключно зі мною, в кінці кінців потенціал у Дотторе просто величезний. До того ж у нас є пан Скара, з яким вам буде про що поговорити, та й Тігнарі напевно буде не проти повипускати у тебе свої стріли. У грі, звичайно ж.
Ти просто приходь, а що з усім робити - вирішимо разом.


зв'язок

мова написання постів

гостьова / приватні повідомлення / мессенджери за домовленістю

українська в пріорітеті


0

8


Тігнарі розшукує:
САЙНО


https://i.pinimg.com/originals/c2/15/7b/c2157b84620807a415305ef2fb7b95ff.jpg

 
оригінальна зовнішність


Рано чи пізно добро і зло ляжуть на різні шальки терезів. Подивимося тоді, що переважить.



Сайно, канон



genshin impact



Генерал махаматра і хороший друг


про тебе:
Ти вірний законам і власним принципам більше, ніж самій академії, чи не так? Істина гроза Сумеру, яку не хвилює, студент перед нею, чи науковець. Проте, тебе не цікавить ні слава, ні багатство – в цьому ми з тобою й подібні. В світі є більш вартісні та важливі справи, аніж витрачання дорогоцінного часу на наукові дебати. Для мене цією справою є збереження тропічного лісу, для тебе – правосуддя.
На перший погляд ти здаєшся непробивним та жорстоким, але це враження розсіюється серед тих, кому пощастило опинитися з тобою за обіднім столом або за грою в карти. У Гандхарві ти з’являєшся лише у вільний час, якого в тебе (особливо після порятунку Дендро Архонта) неймовірно мало, або по справах, коли якомусь твоєму підлеглому чи тобі самому потрібне лікування. Звісно, є ще один привід, який я стараюсь не розголошувати: перевірити стан Коллеї. Ти чудово розумієш, чому вона намагається уникати тебе, і ставишся до неї з повагою. Я впевнений, що, коли вона поступить до Академії, ти будеш стерегти її, можливо, ще більше, ніж я.
Про тебе самого відомо водночас багато і абсолютно нічого. Ким ти був і як тебе прийняли в Академію? Чому ти обрав форму жреців Царя Дешрета? Яким було твоє дитинство і до якого роду ти належиш? Так багато питань та незакритих гештальтів можуть служити підставами до найрізноманітніших теорій, та станеш ти їх підтверджувати, чи будеш й надалі тримати це в таємниці?


про мене:
Просто лісовий вартовий – це все, що тобі потрібно знати про мене на даний момент. Я тут не для того, аби виставляти тобі якісь умови. Я не вимагатиму регулярних та швидких відповідей на свої пости, тому що сам можу їх затримувати. Я не вимагатиму від тебе постів якогось конкретного розміру, бо сам звик підлаштовуватись під гравців і писати по-різному. Тільки переходиш з російської на українську або не звик писати тексти українською? Поважаю і чудово розумію, що можуть виникати труднощі чи з’являтися русизми. Притримуюсь тієї думки, що рольові – це хобі, потрібне для приємного проведення часу, а не для зайвої трати нервів.
Стосовно твого персонажу, вимог як таких в мене теж нема. Достатньо того, щоб ти не сильно відхилявся від канонних характеру та поведінки Сайно, а для всього іншого я завжди відкритий до обговорень. Особливо буду радий людині, яку дійсно цікавить світ гри. Лор геншину об’ємний та часто жорстокий, але за це ми його і любимо. Якщо в тебе є якісь хедканони, пропозиції чи теорії – я з превеликим задоволенням готовий обговорити їх та поділитися власними.
Просто приходь. Ми всі дуже чекаємо на тебе (навіть Коллеї, хоч вона тобі про це і не скаже).


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення/телеграм

бажано українська


0

9


Діно Адаміді та Рея Хагар розшукують:
НОЯ


http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/54/132120.gif
 
milo ventimiglia


Три роки я провів у гніві й вогні
"Де твоя смиренність?", — говорять мені
Але що ти зробиш із гарячим нутром?
Хто на нас з апостолом Петром?
Квітнуть мальви на маминому ганку
Я в трьох країнах сидів за хуліганку.



Ной/Ноа, ~25років, прізвище/прізвиська за тобою, авторський персонаж



battlestar galactica



ув'язнений на Astral Queen, колишній торговець зброєю, член кримінального угрупування Ха'Ла'Та. Підопічний, а далі побачимо:)


про тебе:
Персонаж виник як НПС у грі і так сподобався, що ми захотіли його оживити:)
Ной народився на Тауроні. Мав брата-близнюка, Урі, з яким були не розлий вода від народження. Разом спочатку ховалися, потім тікали, потім давали здачі п'яному батьку. Разом шукали кращої долі, ніж батрачити на шахтах, заводах чи м'ясокомбінатах Таурону… і разом знайшли цю долю у Ха'Ла'Та - кримінальному синдикаті, що виріс із повстанських сил громадянської війни кількадесят років тому.  Торгували зброєю - не в колоніальних масштабах, а так, в роздріб. Як саме Ной та Урі завинили перед босами - вирішувати тобі. Приховали частину виручки, чи врятували когось, кого рятувати було не варто - мій персонаж не в курсі, а Ноя разом із братом "здали" поліції, навісивши на них достатньо, аби ті опинились на Стіксі, де тримають найнебезпечніших злочинців (можливо, і не було боргу, можливо, це було завдання, бо Ха'Ла'Та мали справи на Стіксі і потребували пари рук та очей там? Як захочеш:))
Втім, у в'язниці близнюки просиділи недовго: обох викликали на Каприку чи то для повторного слухання справи, чи для розгляду дострокового звільнення… до Каприки Astral Queen не долетіла. Власне, ніхто не долетів. За три тижні від нападу на колонії Ной та Урі опинились в числі ув'язнених, яким випало добувати воду з льоду на недружній планеті після кризи з водою у флоті. Разом і опинились серед тих в'язнів, які вважали сайлонів та напад на колонії вигадкою і які не придумали нічого кращого, як захопити корабель, який віз їх з робіт назад на Astral Queen. Короткого спілкування з екіпажем вистачило близнюкам, щоб переконатися в тому, що напад все ж був і захоплення корабля і заручників було помилкою. Вони пішли проти "своїх". Урі заплатив життям, Ной - гарним лицем і теж, якоюсь мірою, життям, тим, що було одне на двох, а тепер - вчитись якось жити самому.


про мене:
Діно Адаміді, першокласний навігатор, теж тауронець і теж зі складною історією взаємодії з Ха'Ла'Та. Неговіркий, впертий, трохи складніший та неочевидніший, ніж здається. В планах на гру - витягти Ноя з Astral Queen та якось пристосувати до нового життя. Якщо захочеш розвивати кримінальну гілку то є кілька ідей на детектив, пошук справедливості та помсту. Якщо нє - будемо вигадувати щось інше.
Я пишу українською, від третього лиця в теперішньому часі, 2,5 - 5к символів. Люблю потриндіти про гру і не тільки про гру та поділитися музикою.
Чекаємо на тебе з Реєю, маємо приємні бонуси, якщо ти чув про таку штуку як LARP приходь:)


зв'язок

мова написання постів

поклич мене в гостьовій, далі месенджер чи ПП.

бажано українська, але готовий обговорити


Приклад гри

Якого дідька вони приперлись, — зла думка.
Якого дідька ти на нього кинувся, малий! — гірка.

Діно чує у вухах хрускіт власного носа та опиняється на підлозі, раніше, ніж встигає зреагувати (хоча — що б він зробив? Приєднався б до мертвого близнюка?), удар грубого чобота в живіт примушує коротко хекнути. В повітрі пахне порохом і солодкуватим запахом свіжої крові, яка заливає рожеві кавалки мізків та уламки кісток черепа з розтрощеної потилиці Урі на панелі другого пілота. Кров на панелі навігатора і кров на світлому килимі підлозі рясно струменить з розсіченого обличчя Ноя, і кров на килимі просто під його лицем, кров заважає дихати, огортає язик солоним, залізним.

Все видається сповільненою зйомкою якогось каприканського бойовика. Пістолет у витягнутій руці. Розширені очі Реї на заляпаному чужою кров'ю обличчі. Відлуння її вскрику у вухах крізь дзвін від удару.
"Я чув, навігаторів теж вчать літати".
Дзвін у вухах стає нестерпним і він, у цьому густому, розтягнутому в часі киселі приреченості, за мить до останнього ривка — збити з ніг, збити постріл, навіть ціною власного життя, тільки б не дивитись — не одразу усвідомлює, що це сигнал.
Голос Гаррієт повертає плин часу у норму.
Діно через силу ковтає кров.
— Ми мусимо відповісти, — каже він і знову отримує чоботом в живіт, на цей раз не встигає напружити м'язи, щоб погасити хоч якось удар.
— Стрибай! — майже кричить ватажок.
Сивий хапає його за сорочку, примушуючи встати, недорога тканина уніформи тріщить.
— Послухай! — Діно кричить теж, начхавши на можливість наступних ударів, і на те що дихати боляче, —  У тебе немає припасів і мало тиліуму, але вже є заручники! Вийди з ними на зв'язок, вимагай тиліуму та припасів, бо ми, до біса, всі здохнемо дорогою! На тому, що є, нам летіти — роки! Ти командуєш, у тебе зброя і люди, у тебе заручники! Але якщо ми не відповімо, вони розстріляють нас як бісів Олімпік!
Ватажок мовчить кілька секунд, потім трохи обертає лице до сивого, не зводячи очей з Реї.
— Вируби його.

***
— Галактика, це Смайлі. Бачу судно. Це Virgon Express.
— Смайлі, це Галактика. Чудово, зв'яжися з ними.
— Вони не відповідають.
— Срак. Перепрошую, Смайлі. Зроби коло. Чи ти бачиш людей на борту?

— Галактика, це Смайлі. Відповідь позитивна, повторюю, позитивна, на борту є люди. Запит на подальші дії.
***
Дуло пістолета дивиться на Рею, над ним — холодні сині очі. Можливо, за інших умов — в іншому житті — цей чоловік міг би вважатись привабливим. Та зараз злість спотворює риси його обличчя, яке і так не дуже пошкодувало життя.
Діно лежить там, де впав — частково поверх ніг чи мертвого, чи непритомного Ноя, з розсіченої над скронею шкіри ллється кров.
— Приймай виклик, — наказує кеп Реї, — Одна дурниця — і далі летітимемо без бортінженера. Вона, на відміну від вас, не незамінна.

0

10


Деймон Таргарієн розшукує:
ЛЕЙНУ ВЕЛАРІОН


https://64.media.tumblr.com/611bb83e77c896bcb3b61654187ce789/44456d429b77007a-3e/s400x600/40c2910fafc475b3a0d6cdf4b41f4dc1dc033cb3.gif
 
можливо Фрея Алан


"Вам не знайти більш достойної нареченої, аніж Лейна" — Рейніс Таргарієн.



Лейна Веларіон, канонічний персонаж із книг та серіалу



a song of ice and fire



наречена, а згодом і дружина; літала на драконі Вхагар


про тебе:
Лейна — винятково прекрасна жінка. Висока, струнка, з довгим золотисто-білим волоссям, які спадають їй нижче плечей — Лейна успадкувала красу істинних Таргарієнів від своєї матері, а сміливий і нерозважний дух від батька.
Після смерті першої дружини Візеріса I великий мейстер Рунцітер став схиляти короля до нового шлюбу і в якості дружини пропонував леді Лейну Веларіон. Рунцітер вказував, що, взявши дівчинку за дружину, Візеріс зможе залагодити конфлікт, що виник між Залізним Троном і Дріфтмарком, а Лейна неодмінно буде чудовою королевою. Але Візеріс вважав за краще взяти за дружину Алісенту Хайтауер, що викликало невдоволення лорда Корліса і посилило напругу між домами, але не стурбувало саму Лейну.
Незабаром Лейна була заручена з сином Морського владики Браавоса, але його батько помер перш, ніж вони змогли одружитися, а сам син виявився  марнотратним дурнем, бо втратив багатство і могутність своєї сім'ї до появи в Дріфтмарку. Не маючи можливості позбутися небажаного нареченого, проте не бажаючи нарешті влаштувати їхній шлюб, лорд Корліс неодноразово відкладав весілля. Деймону прийшлось вчинити як справжньому лицарю — він вбив небажаного нареченого і сам одружився на доньці Морського Змія.



про мене:
Одні кажуть, що Деймон Таргарієн закохався у Лейну Веларіон, лише поглянувши їй у вічі. Інші в свою чергу заявляють, что донька владики Дріфтмарка була для брата короля лише можливістю возвиситись. Як би там не було, але буде цікаво заглянути всередину цих стосунків, і поміркувати чого ж там було більше - розрахунку чи почуттів? Адже не буде таємницею те, що Деймон все ж таки був досить захоплений Лейною, з якою мав досить багато спільного.
Також досить близькими їхнє подружжя було з Рейнірою, дружиною брата Лейни. Вони втрьох також багато часу проводили разом, через що багато непристойних пліток почало блукати слідом за ними.
Як би там не було, але життєвий шлях Лейни - обмежений і закінчився тоді, коли у неї все життя було ще попереду. Але для гри нам епізодів у насиченому житті Таргарієнів-Веларіонів нам вистарчить. Я більше схиляюсь до гри довкола книжкового варіанту, тому і уявляю собі Лейну — не такою, як у серіалі. 


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення

укр


Приклад гри

[indent] Він нічого не вимовив у відповідь на слова племінниці про нову королеву. У Деймона були свої думки з приводу надмірного поспіху його брата в зачатті нового сина, які, певне, ранили Рейніру так само, як і добре необдумані вчинки короля стосовного його брата, що завжди дослухався до інших більше, аніж до дракона в собі. Або ж до іншого дракона поруч. Вони, спадкоємці крові дракона не мусять поводити себе так, як ті що лише мріють бути дотичними до їхньої сім’ї. На жаль, брат завжди був надмірно захопився мирною політикою, що лише розніжує, присипає увагу та забирає бадьорість духу. В молодості Візеріс був не таким. Натомість Деймон зробив крок у бік — таким чином, щоб опинитись біля зручного крісла, в яке і опустився так начебто йому було далі складно стояти, але із повною зневагою до норм придворного етикету, виставив обидві свої ноги на стіл перед тим зручним кріслом. З такою ж самою зневагою він ставився до обраниці свого брата, яку ніколи не назове своєю королевою.
[indent] Зрештою, якщо після смерті королеви Емми, Візерісу так кортіло мати когось настільки ж прекрасного у своєму ліжку, то не обов’язково було одружуватись на тій, кого йому підклав під бік десниця. Існують жінки, які можуть бути гарною втіхою, можуть подарувати насолоду і не тільки, не просячи зробити їх королевами. Але його брат надто сильно дослухається до септонів, що змушують його чинити так, як би драконові не слід було.
[indent] — Dīnilūks iksis iā political arrangement syt se riñar hen zaldrīzes, — заявив він Рейнірі, запрошуючи племінницю знаком руки наблизитись до нього. Так, наче він не зрозумів тих її слів про суку, яку звали його дружиною. Шлюб з нею, який зв’язував йому руки і ноги, а брат досі не давав можливості розірвати ці ненависні пути, був ненависним для нього. Але зараз, як і кожен день свого життя, він демонстрував відкриту зневагу до нього так само як і до тих, хто думав, що зможуть ці пути стримати дракона. — Īlon daor rual jemēla naejot iderēbagon hae iā valzȳrys, sesīr lo bisa iderennon iksis forced bē īlva ondoso circumstances, - провадив він далі, взявши руку племінниці в свою.
[indent] — Aōha kepa vēttan tolī than mēre mistake isse zȳhon ābrar: ziry shouldn't emagon married se tala hen ondos hen dārys, sepār hae ziry shouldn't emagon forbidden nyke naejot divorce. Yn ziry surprised nyke bona ziry ivestragī ao naejot iderēbagon aōha valzȳrys.  Bisa iksis… - він задумався на мить, коли провід зовнішньою стороною долоні по ніжній шкірі руки принцеси, — ao jorrāelagon. Yn gaomagon ao gīmigon qilōni emā naejot find?

0

11

http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/10/970280.png

0

12


Ейгон Тарграєн розшукує:
ГЕЛЕЙНУ ТАРГАРІЄН


https://64.media.tumblr.com/9a9a0b4bf970e014ffabaf598e8ec8c2/9ee6e0eafd5410e0-cd/s540x810/df5e398d894501cda99dfee1d1201660c13ee8fb.gif
 
Phia Saban


"Ткацький верстат; зелений моток, чорний моток; дракони із плоті плетуть драконів із ниток"



Гелейна Таргарієн, канон



a song of ice and fire [house of the dragon]



дорога сердцю сестра, дружина, мати


про тебе:
Ти появилась на світ на два роки пізніше за мене. Червонощока і пухкенька ти верещала так, що ворони сполошилися в вежі мейстера. Довгоочікувана дівчинка, мамина радість та втіха. На твою честь влаштували бенкет, де тільки й були балачки, яка ж бо то радість для жінки родити доньку. Матінка всі ті розмови слухала, невпинно намагаючись заколисати тебе у себе на колінах. Вона посміхалась і погоджувалась, що синів королеви родять для королівства, а от доньки – це їх щастя, їх втіха, особистий подарунок від богів. От тільки не розуміла молода та вродлива королева, як це вічно крикливе дівчисько може бути радістю? Не розуміла, але мовчала, бо такі вже звичаї в нашому Вестеросі.

Ти завжди була особливою. Тиха, сама у себе на думці, більше зацікавлена світом всякої повзучої гаді під ногами чим великою історією власного дому. Тебе намагались зробити нормальною: навчали танцям, та шиттю, арифметиці, читанню та геральдиці, ти разом зі мною вивчала валірійську та у дванадцять років осідлала дракона, на ім'я Вогняна мрія, але власний світ – той що у голові, що промовляє до тебе у снах – міцно взяв в обійми й не збирався відпускати.

Наш шлюб був лише питанням часу. Така вже традиція дому Таргарієнів, що старший син повинен взяти собі за жінку сестру. Сказати, що мені було радісно зв’язати життя з недалекою, як мені здається, дівкою – це все одно що запевняти всіх у вмінні стяти проти вітру – безглуздо та смішно. Мабуть, і ти не дуже горіла бажанням бачити саме мене своїм чоловіком – два молодші брати більш виховані та не хвастаються своїми нічними подвигами в борделях, - але ніхто нашою думкою не цікавився. Обмін обітницями в септі Королівського Причалу, великий банкет та тости за наше здоров’я і твою плодовитість. Гості перешіптувалися, що наречена якась надто сумна і ні разу за день не посміхнулась. Я ж наклюкався так, що тільки чудом не заснув під столом.

Через рік після одруження ти стала матір’ю, подарувавши королівству двох чудових діточок. Хлопчика назвали Джейгейрисом, а дівчинку - Джейгейрою. Обом в колиски поклали по драконовому яйцю, які незабаром проклюнулися. Та з двійнятами не все добре. Джейгейра росте дуже повільно. Вона не плаче, не всміхається – не робить нічого з того, що мають робити немовлята. Її брат має по шість пальців на лівій руці й на обох ногах. Та ти їх любиш і приймаєш з усіма недоліками. Я ж… що ж, принаймні в голос не звинувачую тебе в їх "особливостях".

А ще, Гелейна, у тебе є слова, що зриваються з вуст проти твого ж бажання і часто вони бувають вісниками страшних перемін.


про мене:
Я не найкращий у світі чоловік, батько та взагалі, то треба було Еймонду родитися першим. Але маємо, що маємо, як то кажуть в народі. Буде чесним і скажу, що раптового навернення в сім’ю не обіцяю, але мені хотілось, щоби поступово і неспішно наші стосунки йшли в сторону розуміння та підтримки (наскільки це взагалі можливо, враховуючи твої віщі сни та мою любов до вина). Дітей я люблю і нехай згадую про них не так часто, але все-таки час з ними проводжу не тільки коли мекнув.

І так, буду відкритим до  кінця: я не хочу ходити рогатим. Те що Еймонд молодець і завжди готовий виконати обов’язок – це добре, але я якось погано уявляю, як Гелейна бігає в його опочивальні. Розумію, що з моєї сторони – це егоїстично, бо Семеро вчать нас ділитися, але я за канонічну історію, де мої діти, то мої діти.

Букви в постах не рахую і насправді не такий вже душнило, як може здатися, читаючи попередні рядки. Охоче потеревеню у флуді, обговорю всі можливі теорію та поділюсь хендканонами.


зв'язок

мова написання постів

гостьова, а потім можу скинути тг

укр


Приклад гри

[indent]  - Ну ж бо, Джейс, не будь маминим хлопчиком, - дружній удар по спині та зовсім недружні слова – швидше насмішка, як-то буває у дворі Червоної фортеці, коли хлопці сходяться в бою під пильним керівництвом та наглядом сера Крістона.
[indent] Ейгон не чекає, коли дорогий серцю племінник найде знову тисячу та одну відмовку, молодий Таргарієн підкликає миловидну дівчину-служницю та тільки одним жестом – слова треба берегти для рівних собі – наказує знову наповнити кубки.
[indent] – Всього третій келих, дивись, ти навіть не злився з гербом нашого дому.
[indent] Навмисний акцентує на «нашому», нехай чим більше Ейгон дивиться на Джейкериса, тим більше бачить в ньому обриси сера Костолома, а не солодкого літнього рицаря Лейнора Веларіона. Можливо, матінка дійсно має рацію і синочки дорогої старшої сестри більше Стронги, а не Веларіони? Ейгон ще раз дивиться на Джейса – похмурого і задумливого хлопчиська, що в один трагічний та одночасно радісний для Вестероса день зійде на Залізний трон – намагається знайти десять спільних рис з первістком Морського Змія та надто швидко втрачає інтерес.
[indent] – Ти ж майбутній король, Джейсе. Тобі не повинно крутити голову від одного ковтка солодких дарів Арбора.
[indent] Хлопчисько навпроти тільки намочує губи в келиху з вином в той час, як Ейгон п’є великими ковтками, припадаючи до кубка, як то буває загублені душі в Червоній дорійській пустелі припадають до джерельця, що пробиває собі шлях серед каміння, гір та піску. Ейгон п’є та не може напитися. Він не смакує, букет з винограду зібраного ще до сходу сонця, польових квітів та меду не розкривається у нього на язиці. Якщо на те пішло, принцу що дорійські помиї, що вина Простору чи Заходу – все на один смак. Він жадібно пив би навіть скисле козяче молоко, як то кажуть п’ють дикарі дотракійці, що найшли своє місце серед диких земель Есоса, тільки забутись, не чути той паскудний голос матінки, який любить повторяти, що це він майбутній король, а значить повинен бути… А так зразу не згадати. Здається, останній раз вона вимагала від нього не принижувати Еймонда на очах у Веларіонів. Чи це було день назад, а сьогодні зранку вона зняла крик, бо Ейгон знову назвав Гелейну дурною? Так він же правду сказав. Мало того, він твердо переконаний, що повитуха, яка приймала пологи у матінки, була не дуже обачною, та кинула дорогу сестричку на підлогу. Бідолаха с тих пір і мучиться. А разом з нею мучитись повинен і Ейгон, бо ж проклята валірійська традиція проголошує, що діток треба одружувати між собою, а не розбавляти кров драконів всякими смертними, як от Арени чи Гайтавери.
[indent] - Знаєш, Джейс, а ми з тобою маємо багато спільного…
[indent] Ейгон заводить звичну для себе пісеньку. Та тільки серце починає наповнятись любов’ю до племінника, як двері в опочивальню відкриваються і лицар з білим плащем за плечима оповіщає, що татусь дуже скучив за синочком. Ні, звісно лицарі королівської гвардії подібного не говорять, всього лиш оповістили, що король бажає бачити Ейгона у своїх опочивальнях, але одурманений нектарами Арбора юний розум все перекрутив, поставив з ніг на голову та дуже тому втішився.
[indent] - Дурна справа заставляти короля чекати, - замість вибачень та обіцянок, що наступного разу їх точно ніхто не потривожить. – Можеш вино забрати з собою. Вгости Люка.
[indent] Голова йде обертом треба тільки піднятись на ноги. Ейгон чіпляється за стіл і якийсь час просто вгризається поглядом у стільницю, повільно моргає. Джекейрис нехай пити не вміє, але благородний до срачки, допомагає нещасному дядечку доплентатись – бере під руку, як то він кохана всього життя леді, неспішно чимчикує до дверей.
[indent] - Заждіть, - Ейгон не зовсім пам’ятає, як в руках опиняться кухоль з прохолодною водою, та він випиває з нього залпом, стараючись не зустрічатись поглядами з лицарем.
[indent] - Він бодай в  настрої? – питає  швидше аби лише не мовчати чим дійсно з інтересу, та лицар з білим плащем лише відкриває двері, пропускаючи принца вперед. – У вас таке лице ніби на сніданок власний меч проковтнули, - і знову мовчання. Спасибі, що бодай в плечі не штовхнули.
[indent] Червона фортеця – лабіринт із коридорів, та східців, переходів та дверей. Лабіринт, що став для нього і в’язницею, і домом одночасно. Сп’яніла від вина душа молодого принца рветься на волю – туди де він не зобов’язаний рівно тримати спину і посміхатись всякому дрібному лорду, що прибув до двору тільки з одною метою  - а що як вдасться підкласти доньку під одного з нащадків королівської династії, - та ноги ледь-ледь держать його. Ейгон охоче оперся спиною до прохолодної стіни та замкнув на якийсь час оченята, солодко перераховуючи овечок. Але ні, батько чекає, батько забажав з ним говорити. Мабуть, якби випив він на один келих менше, то жвавіше підіймався східцями. І де тільки носило проклятого лицаря весь цей час?
[indent] Зупинка перед дверима в плати короля. Лицар звітує перед своїми побратимами, короткий погляд сера Арика  (а можливо це Ерик?) і Ейгон ледь втримується, щоби не виблювати весь свій багатий сніданок на його чистенькі чобітки. Рицар зникає за дверима та не встигає принц перерахувати всіх богів, як знову появляться перед очима. Батько готовий прийняти сина. Глибокий вдих і видих, посмішка і пряма спина. Ейгон робить крок вперед, за ним замикаються двері.
[indent] - Ви мене шукали, батьку, - не запитання, швидше констатування факту, як от сонце встає на сході, а Еймонд – мамин мазунчик.
[indent] Ейгон робить ще крок вперед, але не більше. Кривиться, бо останній кубок вина дає про себе знати, але посмішку з лиця не стирає. Раніше він підійшов би та поцілував короля в щічку, побажав хорошого дня та поцікавився самопочуттям. Раніше – це коли Ейгону було п’ять і він ще тішився тим крихтам уваги, що діставались йому від батьків.

0

13


Ейгон Таргарієн розшукує:
ЕЙМОНДА ТАРГАРІЄНА


https://media.tenor.com/r0rEaTpyJe4AAAAd/aemond-aemond-targaryen.gif
 
Ewan Mitchell


Im Sexy and I Know It
"Це був чесний обмін. Я втратив око, але отримав дракона"



Еймонд Таргарієн в народі відомия, як Еймонд Одноокий; канонічний канон




a song of ice and fire [house of the dragon]



той самий брат, що в усьому кращий, але корона все рівно дісталася мені


про тебе:
Той самий син маминої подруги: слухняний, відданий сім’ї та традиціям дому, Еймонд чудовий мечник, може на тверезу голову заливати про культуру та релігію, а ще в нього найбільший дракон. Еймонд – мамина втіха, мамин мазунчик та взагалі, мабуть, Алісента воліла, щоби саме другий син успадкував корону та королівство, а не ось цей, що вічно як не вином заливається, то під спідницями у шлюх від власної дружини ховається. Візерис же нехай втішається здобутками молодшого сина, але все одно це не Рейніра. Єдиний хто регулярно хвалить та дає поради, як краще бити противника – сер Кристон Коль. О, так, ви якби могли, то вже давно обмінялися клятвами в септі браслетиками вічної дружби.

В дитинстві у нас з тобою були деякі, кхм, нюанси, але ніхто не винен, що з гумором у тебе склалось трішки гірше чим з усім іншим. Про Рожевий Жах я намагаюсь не згадувати, а ти удаєш ніби й не було часів, коли тебе кликали Еймонд-без-дракона. Ти приручив Вхагар. Ось так взяв і заліз на спину найбільшого та найстарішого дракона, а потім розказував всім, що більше боявся попастись і отримати прочуханки від дорослих ніж бути з’їждженим драконом.

Бійка в Драконячому лігві та виколоте око одним із байстрюків нашої дорогої сестри. Про той інцидент говорять досі за твоєю спиною, але пошепки. Четверо на одного – нечесно, погоджуюсь, але, нехай би тебе деревовк за сраку вкусив, Еймонде, про Стронгів міг і змовчати, можливо, багатьох незручностей вдоюсь би уникнути.

Носиш тепер круту пов’язку і взагалі вставив собі сапфір замість ока. Гордий, але злопам’ятний. Ти вважаєш себе кращим у всьому і не безпідставно. Ти міг би легко зайняти моє місце (ти знаєш, як це зробити), але віра в богів для тебе не пусті навчання матері, ти знаєш, що проливати рідну кров – старший гріх навіть для Таргарієнів.

Одного разу прийде твій час.


про мене:
Приходь, братику. Обіцяю, обійдемось без неприємних жартів та згадок про твій перший похід в бордель. У нас тут зібрався дружній колектив, але всі топлять за фракцію Чорних, а я один не вивожу. Обіцяю любити, знаходити час на теревені та тішити постами. Про себе можу сказати, що хочу відіграти як епізоди в дитинстві, так і загострити наші відносини в теперішній час. А ще я питав Деймона і він дозволив вбити Люка та влаштувати файершоу в Річкових землях


зв'язок

мова написання постів

гостьова, а дальше розберемось

укр


0

14


Бейла Таргарієн розшукує:
РЕЙНУ ТАРГАРІЄН


https://i.redd.it/e3k0lsshikn71.gif
 
Freya Allan


Твій шлях складніший. У Бейли дракон проклюнувся з яйця. Якщо хочеш бути вершницею, ти повинна добитися  цього права



Рейна Таргарієн, Рейна із Пентосу, канон



a song of ice and fire [house of the dragon]



улюбена сестра


про тебе:
Краща версія мене.

Рейна не буде скреготіти зубами, сипати прокляттями або намагатись нацькувати Караксеса на нещасну септу чи доньку стюарда через зауваження в свою сторону. Рейна посміхнеться і подякує у відповідь. В її крові трішки більше солі моря від Веларіонів чим вогню від Таргарієнів. Спокійна, завжди готова вислухати та допомогти, їй легко дається рукоділля та музика. Рейні подобається проводити час в колі доньок замкових лицарів чи за книгами в бібліотеці. Рейна була більше прив’язана до матері чим до батька, та це зовсім не означає, що її в новій сім’ї люблять менше за інших дітей. Заручена з молодшим сином принцеси Рейніри – Люсерисом – Рейна вже готується до ролі леді Дріфтмарку, нехай кожного вечора молиться Новим Богам за здоров’я бабусі. Вірна сім’ї та своєму обов’язку. Її дракон вмер незадовго після пробудження і втрату дівчинка перенесла дуже складно. З новим яйцем, подарованим після повернення в Вестерос, Рейна навіть спить. Вона мріє про дракона та одного прекрасного дня він у неї обов’язково буде. Але зараз Рейна відчуває себе в сім’ї білою вороною, нехай знає, що її люблять та цінують.


про мене:
Пости пишу від 3 тисяч символів та як дальше піде. Більше орієнтуюсь на книжковий канон чим на серіальний. Спокійно відношусь до всяких виділень в тексті, графіки та «гри зі шрифтами», пости від першого лиця в ступор не кидають.
Буду рада сестрі та з радістю заберу в гру. У нас тут дружня атмосфера та приємна компанія.


зв'язок

мова написання постів

гостьова, потім або особисті повідомлення на форумі, або тг

укр


Приклад гри

[indent] - Ні-ні—ні!       
[indent] Крик крізь сон розриває глибоку тишу світанку. Жадібний ковток повітря та широко розплющені очі, серце збивається з ритму, намагаючись вирватись з грудей, а пальці до блідості зживають багряне покривало. «Я дома. Це все лише сон…», - слабке заспокоєння, бо тіні від свічки малюють химерні картини на стінах, а сон… він був таким справжнім. Погрози Еймонда – я спалю вас всіх у вогні, - сльози Рейни, жар від полум’яного подиху Вхагар… Бейла тремтить і каплі холодного поту стікають по скронях.
[indent] «Всього лише сон», - повторяє вона собі та пальці відпускають край покривала, а тіні на стінах більше не лякають. Тиша ранку та перші промені сонця, що пробиваються скрізь зачинені ставні заспокоюють, стишують серцебиття. Ще один глибокий вдих і, сконцентрувавши погляд на вогнику свічки, варто дорахувати до п’яти, як страх, що ще мить назад міцно тримав у своїх лещатах, зникає. В сні Еймонд був безжальний до неї та Рейни, полум’я Вхагар поглинуло Драконячий Камінь разом з усі його мешканцями, Бейла намагалась відшукати батька, але все марно. В сні вона залишилась одна, полум’я було так близько, а Еймонд… Її благання звеселяли його серце.
[indent] - Не дочекається, - шепіт порушую сону тишу опочивальні. Тихо, але впевнено Бейла Таргарієн дає собі обіцянку більше ніколи – ні у сні, ні наяву – не просити про помилування. Вона кров від крові дракона, її батько – принц Деймон Таргарієн, в їх жилах тиче кров Стародавньої Валірії і якщо Еймонд дійсно настільки дурний, що оберне гнів Вхагар проти сім’ї, то краще згинути в полум’ї битви чим лити сльози, надіятись на помилування. «Дракони не просять. Дракони беруть своє полум’ям і кров’ю».
[indent] У ранковій тиші чутний стук важких лицарських чобіт та лемент служниць. Бейла знає, скоро у двері її спальні постукає септа і якби не хотілось, але прийдеться відчинити, бути слухняною та ввічливою, явитись на сніданок вчасно і посміхатись, навіть якщо насправді хочеться плюнути між очі. «Він вкрав дракона моєї матері та всім на це байдуже». Ще вчора сльози лилися рікою, а гнів осліплював. Ніч вона провила оплакуючи матір та картаючи себе за слабкість. Сьогодні Бейла пообіцяла собі, що сліз не буде. Залишився тільки гнів.
[indent] Кам’яниста підлога приємно холодить стопи. Бейла знає, якщо висковзнути з кімнати зараз, то до сніданку її точно не знайдуть – замок Веларіонів їй все ще чужий, та вона вміє ховатись на конюшні чи на кухні серед мішків муки та зерна. Вона знає, своєю відсутністю за столом засмутить бабусю та дасть оточенню королеви причину пліткувати про своє дурне виховання – інше діло принцеса Гелейна слухняна як вівця, - але їй плювати. Чому вона повинна втішати та бути ввічливою з людьми про існування яких до цього лише знала зі слів батька та… матері? Знову глибокий вдих-видих та дорахувати до семи, втупивши погляд у підлогу, відчути біль в грудях і нагадати собі, що дракони не плачуть. Мама пішла – згоріла в полум’ї, - але вона точно не хотіла, щоби по ній лили вічно сльози. Лейна Веларіон любила життя, любила всміхатись та жартувати, літати на Вхагар та танцювати під дивні мелодії Пентосу. Бейла знає: найкраща шана пам’яті матері – це не дати болю поглинути себе. «Вона не хотіла б бачити мої сльози».
[indent] Бейла вислизую з кімнати, м’яко прикриваючи за собою двері. В костюмі для кінних прогулянок вона легко могла зійти за хлопчика-пажа, якби не сріблясте волосся. Східцями збігає вниз, де у внутрішньому дворі вже тренеруються лицарі. Серед Королівських гвардійців та лицарів Веларіонів, вона воліє віднайти батька, та все даремно. Поглядами принцеса зустрічається з сером Кристоном і всередині все холодніє. Вона пам’ятає слова королеви Алісенти. Гнів з яким вона вимагала сера Коля принести їй око Люцериса. «А якби він погодився?», - Бейла знає, батько не дозволив би лицарю навіть наблизитись до Люка, та все ж, страх огортає сердце. «Якби ми тільки залишись у своїх спальнях…». Бейла знає, дурно звинувачувати себе у всьому, що сталося – винен тільки Еймонд, - але якби вона та Рейна все-таки постаралися знайти батька, а не будити кузенів…
[indent] Сер Коль втрачає до неї інтерес. Швидко наносячи удари мечем, він повністю віддає себе бою. Бейлу танок сталі заворожує. Одного разу вона сказала мамі, що також хоче навчитись володіти мечем – як королева Вісенія, - мама засміялась та назвала її малою розбійницею. Бейла образилась та до кінця дня дулась на матір. Зараз би вона обняла матір та сказати, що вона її маленька розбійниця.
[indent] Сер Кристон вибиває меч з рук противника і принцеса втрачає інтерес. Вона вже давно не слідкує за боєм і оплески зівак, що зібралися на критому переході її спочатку приголомшують. Лицар допомагає своєму побратиму піднятися на ноги та коли розвертається до публіки, Бейли уже немає. Таргарієн втікає від чужих поглядів в місце, де точно зможе побути одна, куди спускаються найсміливіші – у лігво драконів. Після вчорашнього інциденту король наказав збільшити варту, але Джоффрі показав Бейлі інші шляхи до драконів – під замком, в павутині з переходів. Її там будуть шукати, але не зразу. Сніданок в компанії королеви та її дітей вона точно пропустить.
[indent] Темрява та сирість лігва драконів її не лякає. Бейла обережно ступає вперед, прислуховуючись до найменшого шурхоту. Її дракониця – Місячна Танцівниця – десь заховалась серед цих каменів та печер і Бейла знає, що знайде її.
[indent] - Де ти? – Шепоче, бо зовсім не хоче потривожити сон інших драконів. – Де заховалась? – Караксес та Мелеїс їй не нашкодять. Але на Дріфтмарку зараз є й інші дракони: дракониця принцеси Гелейни та красивий дракон принца Ейгона, Сіракс і… Вхагар. Чи може Вхагар їй нашкодити, якщо поруч немає Еймонда? «Я накажу своєму дракону спалити вас», - відлуння слів кузена все ще бринить в голові та більше нестрашно. Бейла впевнено робить ще один крок вперед.

0

15


Ейгон Таргарієн розшукує:
ДЕЙРОНА ТАРГАРІЄНА


http://pm1.narvii.com/6212/0204a3c8d4a6f30205d33ecb25c9c6e66d4d5897_00.jpg
 
в цьому надскладному питані повністю довіряю тобі


Це дуже люб’язно з боку мілорда, але перемога належить Тесаріон



Дейрон Таргарієн, ще не Дейрон Дерзкий, канон книг



a song of ice and fire [house of the dragon]



найкращий в світі брат


про тебе:
З нашої фантастичної четвірки ти вийшов найадекватнішим. Вихований, люб’язний, начитаний та не ображений на весь світ. Зростав в моїй с Еймондом тіні, а тому не звик командувати. Ти швидше виконавець. Смоктав одну з Джейсом цицьку (та я про годувальницю!), бо наш батечко думав, що так зможе вас здружити. Прорахувався, старий. Вплив матусі та її «зеленого» оточення виявився сильнішим. У дванадцять років тебе відправили до Старгорода, де ти мусив підносити чашу з вином Ормонду Гайтаверу та навчатися лицарської майстерності (пробач, братику, та сер Кристон вирішив, що належить тільки Еймонду). Твій дракон – Тесаріон – ще недостатньо зміцніла, щоби піднятися в небо разом з тобою, але ваш зв'язок надзвичайно сильний.


про мене:
Я буду радий бачити Дейрона бодай у грі, якщо не пощастило побачити на екрані. Приходь, а я придумаю, як витягнути тебе з того проклятого Маяка. Нічого не стану вимагати окрім бажання гри, а про себе скажу, що постараюся пости не затримувати, старатись писати красиво та не спитися.


зв'язок

мова написання постів

гостьова, а дальше розберемось

укр


Приклад гри

— Ну ж бо, Джейс, не будь маминим хлопчиком, — дружній удар по спині та зовсім недружні слова – швидше насмішка, як-то буває у дворі Червоної фортеці, коли хлопці сходяться в бою під пильним керівництвом та наглядом сера Крістона.
Ейгон не чекає, коли дорогий серцю племінник найде знову тисячу та одну відмовку, молодий Таргарієн підкликає миловидну дівчину-служницю та тільки одним жестом – слова треба берегти для рівних собі – наказує знову наповнити кубки.
– Всього третій келих, дивись, ти навіть не злився з гербом нашого дому.
Навмисний акцентує на «нашому», нехай чим більше Ейгон дивиться на Джейкериса, тим більше бачить в ньому обриси сера Костолома, а не солодкого літнього рицаря Лейнора Веларіона. Можливо, матінка дійсно має рацію і синочки дорогої старшої сестри більше Стронги, а не Веларіони? Ейгон ще раз дивиться на Джейса – похмурого і задумливого хлопчиська, що в один трагічний та одночасно радісний для Вестероса день зійде на Залізний трон – намагається знайти десять спільних рис з первістком Морського Змія та надто швидко втрачає інтерес.
– Ти ж майбутній король, Джейсе. Тобі не повинно крутити голову від одного ковтка солодких дарів Арбора.
Хлопчисько навпроти тільки намочує губи в келиху з вином в той час, як Ейгон п’є великими ковтками, припадаючи до кубка, як то буває загублені душі в Червоній дорійській пустелі припадають до джерельця, що пробиває собі шлях серед каміння, гір та піску. Ейгон п’є та не може напитися. Він не смакує, букет з винограду зібраного ще до сходу сонця, польових квітів та меду не розкривається у нього на язиці. Якщо на те пішло, принцу що дорійські помиї, що вина Простору чи Заходу – все на один смак. Він жадібно пив би навіть скисле козяче молоко, як то кажуть п’ють дикарі дотракійці, що найшли своє місце серед диких земель Есоса, тільки забутись, не чути той паскудний голос матінки, який любить повторяти, що це він майбутній король, а значить повинен бути… А так зразу не згадати. Здається, останній раз вона вимагала від нього не принижувати Еймонда на очах у Веларіонів. Чи це було день назад, а сьогодні зранку вона зняла крик, бо Ейгон знову назвав Гелейну дурною? Так він же правду сказав. Мало того, він твердо переконаний, що повитуха, яка приймала пологи у матінки, була не дуже обачною, та кинула дорогу сестричку на підлогу. Бідолаха с тих пір і мучиться. А разом з нею мучитись повинен і Ейгон, бо ж проклята валірійська традиція проголошує, що діток треба одружувати між собою, а не розбавляти кров драконів всякими смертними, як от Арени чи Гайтавери.
— Знаєш, Джейс, а ми з тобою маємо багато спільного…
Ейгон заводить звичну для себе пісеньку. Та тільки серце починає наповнятись любов’ю до племінника, як двері в опочивальню відкриваються і лицар з білим плащем за плечима оповіщає, що татусь дуже скучив за синочком. Ні, звісно лицарі королівської гвардії подібного не говорять, всього лиш оповістили, що король бажає бачити Ейгона у своїх опочивальнях, але одурманений нектарами Арбора юний розум все перекрутив, поставив з ніг на голову та дуже тому втішився.
- Дурна справа заставляти короля чекати, — замість вибачень та обіцянок, що наступного разу їх точно ніхто не потривожить. – Можеш вино забрати з собою. Вгости Люка.
Голова йде обертом треба тільки піднятись на ноги. Ейгон чіпляється за стіл і якийсь час просто вгризається поглядом у стільницю, повільно моргає. Джекейрис нехай пити не вміє, але благородний до срачки, допомагає нещасному дядечку доплентатись – бере під руку, як то він кохана всього життя леді, неспішно чимчикує до дверей.
— Заждіть, — Ейгон не зовсім пам’ятає, як в руках опиняться кухоль з прохолодною водою, та він випиває з нього залпом, стараючись не зустрічатись поглядами з лицарем.
— Він бодай в  настрої? – питає  швидше аби лише не мовчати чим дійсно з інтересу, та лицар з білим плащем лише відкриває двері, пропускаючи принца вперед. – У вас таке лице ніби на сніданок власний меч проковтнули, — і знову мовчання. Спасибі, що бодай в плечі не штовхнули.
Червона фортеця – лабіринт із коридорів, та східців, переходів та дверей. Лабіринт, що став для нього і в’язницею, і домом одночасно. Сп’яніла від вина душа молодого принца рветься на волю – туди де він не зобов’язаний рівно тримати спину і посміхатись всякому дрібному лорду, що прибув до двору тільки з одною метою  — а що як вдасться підкласти доньку під одного з нащадків королівської династії, — та ноги ледь-ледь держать його. Ейгон охоче оперся спиною до прохолодної стіни та замкнув на якийсь час оченята, солодко перераховуючи овечок. Але ні, батько чекає, батько забажав з ним говорити. Мабуть, якби випив він на один келих менше, то жвавіше підіймався східцями. І де тільки носило проклятого лицаря весь цей час?
Зупинка перед дверима в плати короля. Лицар звітує перед своїми побратимами, короткий погляд сера Арика  (а можливо це Ерик?) і Ейгон ледь втримується, щоби не виблювати весь свій багатий сніданок на його чистенькі чобітки. Рицар зникає за дверима та не встигає принц перерахувати всіх богів, як знову появляться перед очима. Батько готовий прийняти сина. Глибокий вдих і видих, посмішка і пряма спина. Ейгон робить крок вперед, за ним замикаються двері.
— Ви мене шукали, батьку, — не запитання, швидше констатування факту, як от сонце встає на сході, а Еймонд – мамин мазунчик.
Ейгон робить ще крок вперед, але не більше. Кривиться, бо останній кубок вина дає про себе знати, але посмішку з лиця не стирає. Раніше він підійшов би та поцілував короля в щічку, побажав хорошого дня та поцікавився самопочуттям. Раніше – це коли Ейгону було п’ять і він ще тішився тим крихтам уваги, що діставались йому від батьків.

0

16


Візеріс І Таргарієн розшукує:
АЛІСЕНТ ГАЙТАВЕР


https://64.media.tumblr.com/0a87793d39f6a532cfc866d840d27a38/8a3d403e71f09aab-e8/s400x600/1cc621dc42458b37ecfd69f3e716e3e88363ad0d.gif
 
emily carey & olivia cooke


Маяк Гайтаверів горить зеленим, коли Старе Місто готується до війни



Королева Алісент з дому Гайтавер



a song of ice and fire [house of the dragon]



Донька Правиці короля, королева-консорт, згодом королева-мати.


про тебе:
Ти не вибирала своєї ролі, але думала, що дійсно хочеш вийти заміж за короля. Це бажання тобі нав'язав батько, скориставшись твоєю вродою та доброзичливістю, що спонукало мене обрати тебе за дружину. Я знаю, що ніколи не приваблював тебе, коли ти приходила щоночі після смерті Еймми. Можливо, ти навіть вдавала ту милу цікавість тими речами, які я розповідав, та тими поробками, що я майстрував у вільний час. Проте я вірю, що з часом я став для тебе кимось більшим - вірю, що ти не кохала, але любила мене. Менше, ніж наших дітей, але з усією повагою та теплотою, на яку була спроможна.
Я теж тебе з часом полюбив. Розгледів за твоєю вродою душу, яка така ж прекрасна, як і ти сама, нехай розгублена та похмура через те, що король, який тобі дістався, зовсім не схожий на ідеального. Ми розуміємо, що ніколи не станемо найкращими з-поміж інших одне для одного, але принаймні це краще, ніж не мати нікого. Я сподіваюся, що зробив тебе хоча б трішечки щасливішою.


про мене:
Граю повільно, тому не вимагаю поспішати. Пости намагаюся писати невеликі, щоб не дуже затягувати події, але загалом підлаштовуюся під розмір співгравця. Стосовно жанрів та стилістики - готовий грати все, аби нам було цікаво. Загальні ідеї для гри маю, про деталі вже звик домовлятися, щоб не нав'язувати тільки якісь свої думки. Так само відкритий для пропозицій починаючи з канону, закінчуючи найдивакуватішими альтернативними епізодами.
У касті ми домовилися, що починаємо гру з весілля Рейніри та Деймона, тому крім Танцю з драконами є можливість пограти події, які йому передували, але я тільки "за" зіграти щось і раніше.
Думаю, що інші гравці також не відмовлять у грі. Каст у нас не токсичний, чорні з зеленими не сваряться, діти одне одного не булять.
Не проти комунікації поза грою, якщо це важливо для натхнення та підтримки інтересу.


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення

укр/рос


Приклад гри

[indent] У Візеріса була несподівано спокійна для Таргарієна вдача, яка робила його надзвичайно свідомим. Хотілося вірити, що саме вона робить його правління настільки мирним, наскільки це можливо для цього часу і цієї країни, хоча іноді сумніви долали його впевненість - особливо після смерті Еймми. Не збагнути, звідки у Рейніри цей дикий норов - чи це вплив Деймона, чи це славнозвісний пил, що притаманний їх роду, - але коли він виходив з-під контролю, сивого волосся - хай воно непомітне у майже білій шевелюрі усякого валірійця, - у Візеріса ставало дедалі більше.
[indent] Як і завжди, Рейніра вимагала пояснень всьому, чого не могла збагнути. Це так типово для її віку і так зрозуміло йому, як батьку, але іноді від такого напору Візеріс втомлювався, - без її матері, рідна дочка йшла за відповідями тепер лише до нього. Вона була ніби ще однією державою, яка потребувала всієї уваги, яку міг дати правитель.
[indent]  - Обговоримо це всередині, Рейніро, - коротко відповів він. Його голос залишався врівноваженим та тихим, на противагу дочці - корисна звичка під час будь-яких дискусій для короля, чиї слова мають бути гучними навіть якщо сказані пошепки.
[indent] Візеріс відчинив двері перед Рейнірою та пропустив вперед. Лицарю з білим плащем, який сьогодні вартував біля його покоїв, він мовчки кивнув - за роки служби той мав розуміти невербальні знаки короля, тому не потребував будя-яких інших роз'яснень. Більше того, кожен лицар з Королівської гвардії, так чи інакше, ставав свідком подібних "важких розмов" між батьком і донькою, і в тому не було нічого дивного. Пошук порозуміння з дітьми, знайомий кожному, в кого вони є, часом буває тернистим та довгим.
[indent]  - Сідай, - він закрив двері за собою та зайняв своє звичне місце біля незакінченого макету Королівської Гавані. - Шлюб із Лейною Веларіон - лише одна з рекомендацій, яку надали мені Радники. Як король, я можу до неї не дослухатися.
[indent] Візеріс не дослухався би і до першої - одружитися вдруге для того, щоб рід Таргарієнів залишався міцним та впливовим, - але він не мав такого права як батько. Якщо Рейніра буде надалі залишатися його єдиною дитиною, для ворогів стане занадто просто їх знищити. А що буде з нею коли він, Візеріс, помре? Ніхто не захистив би її краще, ніж власна сім'я.
[indent]  - Ти маєш розуміти, що корона не тільки дає нам те, чого немає у простих людей, але й віднімає. Ми є її уособленням, тож коли ти одружуєшся з тією, яка тобі до душі, це диво. Проте коли є вибір, краще дослухатися до свого серця. - Була б його воля, він би зберіг вірність Ейммі, але з тих варіантів, що в нього були, довелося обирати менш бажаний. - Я не кохаю Алісент, Рейніро. І не покохаю нікого так, як кохав твою матір, бо наш шлюб із нею був тим самим дивом. Але... - Візеріс гадки не мав, як це пояснити донці, щоб не було ніяково, - сама думка про те, що я мав би... одружитися з дитиною дванадцяти років... Лейна Веларіон ледь вища за мій стіл та молодша за тебе, мою власну доньку!

0

17


Кіліан Джонс розшукує:
ЕММУ СВОН


http://pa1.narvii.com/6397/cfac17e43efe66b2f11dfce603b52755ce389244_00.gif
 
jennifer morrisson


Дім - це місце, за яким ти сумуєш. Поки цієї туги немає, я в бігах.



Емма Свон, «‎Спасителька» | канон‎



once upon a time



шериф Сторібрука, раніше - поручителька, в іншому житті - крон-принцеса Містхевену (Зачарований Ліс) | всі стадії від ворогів до закоханих.


про тебе:
[indent] Знаєш, Свон, для тої, хто так просто викриває брехню в людях, ти занадто полюбляєш брехати самій собі. Хочеться геть зі Сторібрука? Спроби твоєї сім'ї наблизитись до тебе ближче, ніж дозволяє «‎броня» із червоної шкіряної куртки, дратують?‎‎‎‎‎‎ І синові, кажеш, безпечніше подалі від казкових небезпек? Маячня. І слова наляканої маленької дівчинки - тієї самої, яку на узбіччі дороги полишили зовсім ще немовлям.
[indent] Ти кажеш, що вибачила Нілові те, що він залишив тебе, вагітну, у в'язниці замість себе - але я бачу, як тобі бракує повітря щоразу, як твої батьки називають ім'я твого молодшого брата. Ти кажеш, що безпечніше де-інде, але не в Сторібруці - а я бачу, як тебе до нестями лякає перспектива зблизитись із сім'єю: так же менше шансів, що тебе знову відштовхнуть. А от від того, що по тебе кличуть, як тільки містечку щось загрожує, тебе цілком правдиво тіпає.
[indent] Власне, я сам не кращий за тебе: щось там говорю про залишитись заради батьків та сина, а сам хочу вхопити тебе за плечі і стряхнути, аби визнала, що я - гірше за реп'ях і не піду, поки сама не відішлеш. Бо ми до біса розуміємо один одного; знаємо, як це - спати взимку просто неба, не вміти ковтати власну гордість аби тільки знайти якісь гроші, і в принципі зі скрипом намагатись конектитись з людьми.
[indent] Для мене твоя робота поручителькою - це буквально щось з іншого світу, а у тебе це було одночасно і роботою, і майже хобі. Мені досі складно уявити Бея дорослим чоловіком - але тобі Ніл став першим коханням, який зник в обмін на годинники, лиш би тільки не зтикатись зі своїм минулим. Я бачу, наскільки ти чудова мати для Генрі, - а ти досі відчуваєш невимовну провину за те, що була змушена віддати його на усиновлення, як колись зробили з тобою. Я знаю, що твоя магія - це натуральне сяйво із чистого світла, а ти тільки-но почала до неї звикати.
[indent] Наше минуле - це в принципі щось дивне (нагадувати тобі про те, як ти полюбляєш мене приковувати до різних поверхностей - це я обо'язково), і твої батьки були впевнені, що ти повернешся до Ніла, але... але. Просто залишайся в Сторібруці, Свон. Залишайся.


про мене:
[indent] Власне я ці стосунки дещо бачу як (цитуя білоруського коміка) «‎скріпилися травмами і поїхали у паровозику під назвою життя», бо проблем з довірою у нас обох хоч вдавися, а люди за все життя знаходили купу способів зіпсувати нам якість існування. Дуже хотілось би відіграти і канонічні для серіалу події, і придумати декілька "філерних" епізодів з життя, і додати до списку альтернатив все, що пост-третій сезон (бо якраз третім сезоном у нас події на форумі і залишаються, а у мене грає вічне бажання, скажімо, адекватних Темних відіграти), і звісно написати нашу версію пейрінгу з четвертого сезону. Тут уже не варто вказувати очевидне заявка в пару, правда ж?))) За бажанням можна шукати в каноні логіку, придумувати свою і агресивно засуджувати Ніла за пройо... помилки минулого.
[indent] Гравець я не примхливий, всеядний, пишу від 4-5к знаків і до світанку, від першої/другої/третьої особи і з лапслоком/птицею-трійкою - залежить від того, з ким граю; темп гри змінюється сам собою від маніакального давай пост прям зараз напишу ось тримай пост і до депресивного я зробив пост раз на місяць, що в принципі можна списувати на чергове весняне загострення. Але хедканони, чат 24/7 і графіка - це обіцяю разом із трошки почорнівшим сердцем і єдиною рукою. https://i.imgur.com/8fzm3iN.gif
[indent] P.S. Реджина просила передати, що бажання вбивати за наявність дружини Робіна можна відміняти, бо дружину з минулого ми з тобою в теперішнє не привели. :'D


зв'язок

мова написання постів

гостьова/тг як попросиш с:

укр/рос/англ


Приклад гри

[indent] Чарка, що її видала пані Лукас - із по-дівочому зухвалою посмішкою, бо до шкіряних штанів жінки цього світу, здається, дихали нерівно, - давно спорожніла, цікавої компанії о цій годині очікувати було не варто (частина містян якщо не стикнулась із результатами появи Джонса в Сторібруці, то була знайома з його репутацією в Зачарованому Лісі), а повертатись до знятої кімнати не хотілось з принципу. Те, як жителі містечка справлялись із нудьгою, йому поки що було не дуже зрозуміло, бо розмовляючим ящикам він не дуже довіряв, а ніякі способи із "раніше" більше йому не підходили. І це, по-своєму, вбивало його ще сильніше: яким би пришелепкуватим і небезпечним не було його життя, але адреналін у крові співав постійно, і нові горизонти викликали в ньому неабийкий захват, наче вкрадений з часів, коли він був ще юнаком у королівському флоті.

[indent] Сторібрук був новим - факт; більша частина того, що тут відбувалося, була також новою (відкривати в собі відголоски клаустрофобії триста років потому, та ще й через місцеві машини, було зовсім ніяково), втім... Коли не відбувалось абсолютно нічого, можна було занадто легко загубити себе в чарці, чисто від нудьги. І як взагалі це містечко трималось в стані байдужості всі тридцять років? І як люди тут могли жити із подвійними спогадами - тих, хто ніколи не перетинав кордону, і тих, хто був частиною могутнього колись королівства?..

[indent] Кіліан перевів лінивий погляд на поличку з алкоголем, подумки уявляючи, як швидко йому доведеться тікати не від шерифа, а від розлюченої хазяйки закладу: магія магією, а від перевертнів, навіть перевертнів-пенсіонерів, можна було очікувати купу неприємностей - а піратові ще не настільки було нудно. Можливо, не виміняй він тоді "Роджера"... Тоді, звісно, було б годі і думати, щоб дістатись Нью-Йорку вчасно, а головне - дістатись Свон вчасно, і це було справді одне з найважчих рішень у капітановому житті.

[indent] Щастя коханої жінки, чи все, що він коли-небудь мав та уявляв. Його світ. Його домівка. Але Джонс все-таки був тим самим закоханим блазнем, який весь останній рік провів у суцільному а якщо б..., і якому більше не дуже хотілось так існувати. Звісно, душа, як і раніше, вимагала якогось драйву, якихось пригод - але і Свон була такою жінкою, на яку пригоди полювали самі, головним було тільки бути поруч у потрібний момент.

[indent] Оно, в минуле вони вже так впали: тепер дивитись на похмурого принца, добре пам'ятаючого всі розмови із "принцем Чарльзом" (боги, як взагалі тоді вдалось переконати всю зустрічну знать у цій маячні?) і не знаючого, як все те пов'язати із піратом, якого біля своєї доньки бачити йому не хотілось, було майже смішно. Тому що Гак завжди був дуже, дуже впертою людиною, і до того ж - конче терплячою. З містечка-бо зникати він нікуди не збирався, і монаршому подружжю доведеться рано чи пізно до цієї думки звикнути; особливо, коли тепер у нього був реальний шанс на нове життя.

[indent] Але, власне, не тільки їм звикати доведеться: дзеленькнувший дзвіночок при вході, що його наслідував голос ЇЇ Величності - все ще Величності, і аж ніяк не просто мера, бо зверхність у погляді і по-королівському горделиво підібгані губи не можна було сховати за якоюсь табличкою на столі, - означали тільки одне: якщо адаптуватися самому Джонсові було досить просто, то адаптувати до його присутності інших людей буде уже складніше.

[indent] - Якби пані Лукас у чомусь запідозрила мене, - чоловік криво всміхнувся, далеко не одразу повертаючись до Реджини - зрештою, із аристократією у нього завжди були неабиякі проблеми, а спільне минуле зовсім не покращувало ситуацію, - то і мене б тут не було: від вовчої точності із арбалетом ухилятися досить важко.

[indent] Якійсь його частині - дрібній такій, - навіть стало цікаво, які саме чорти принесли Міллс до цього шинка, о цій годині. Теж знудьгувала, чи що? Це в минулому житті вона могла і справді робити все, що заманеться, без рамок і правил, бути головною вишенькою на торті. А зараз що на неї чекало? Цілий день паперової роботи, яка і в Зачарованому Лісі могла стати справжньою скалкою в дупі?

[indent] - П'ю, - просто одповів він, демонструючи уже порожню чарку. - Потім піду пити де-інде, бо цікавинок в цьому місті менше, ніж у найзадрипанішому селі Вотерхевену, - посмішка стала гаденькою, а чортенята в очах - очевиднішими, бо хай йому грець, якщо він дозволить жінці побачити тугу за кораблем. - "Роджер" зараз у... надійних руках, - брехня, звісно, бо Чорна Борода - та ще наволоч, але і справді не стане кривдити чи якось руйнувати з такими складнощами добутий скарб. - Тому за неї я не хвилююсь.

[indent] Кожне наступне питання змушує його ще сильніше повірити у те, що й справді Королеві було анічогісінько робити, хіба як спробувати докопатися до пірата. Не те, що він би чинив сильніший против - чужа зневага час від часу була цікавішою, ніж одне велике нічого.

[indent] - Емма, - посмішка стає трохи більше щирою, бо перехід на імена, без прізвищ і призвиськ, які хай були частиною них, виявились ближчими до серця, ніж йому здавалось, - зрештою викроїла собі час для сім'ї, - про що він її ледь не умовляв дуже, дуже довгий час, бо знав з досвіду - з найближчими людьми вартувало проводити якнайбільше часу, особливо, коли на тобі висить магніт до всього лайна обох світів, - Що, до речі, означає, що в місті вона залишиться, і малого із собою нікуди не забере. Гарно так, еге ж? - він нахабно підморгнув Реджині: Ґенрі без пам'яті був досить сильним ударом для неї, а через відсутність хлопця у Зачарованому Лісі, за словами Робіна, вона і зовсім хотіла себе назавжди приспати.

[indent] До речі, про Робіна.

[indent] - Твого лісника теж не видно. Знову щез в лісі, повернувшись до ватаги? Подалі від твоєї улюбленої цивілізації? - і тебе, замовчує він, втім, дозволяючи жінці почути кожне невисказане слово. Але ж, несподівано, їх зі стрільцем об'єднало не тільки сумісне полювання на ту гидоту, що її створювала Зеліна, але й повнісінька дивина світу без магії. - Він уже вибачив тобі те, що ти його жінку замордувала в своєму полоні? - тоді, тридцять років тому, у темниці Злої Королеви, Свон йому розповіла, як її товарку за нещастям кудись вивели чорні стражники - до того, як Спасительці вдалось абищось зробити. Кіліан схилив голову до плеча, нагадуючи зацікавленого кота: - Чи ти йому про це не розповіла?

0

18


Кіліан Джонс розшукує:
РУМПЕЛЬШТІЛЬЦХЕНА


https://i.imgur.com/w1RXGNR.gif
 
robert carlyle


Зі мною, дорогенька, ніхто не розриває угод.



Румпельштільцхен (і всі скорочення від імені), Темний чаклун, містер Голд, Крокодил | канон



once upon a time



лихвар у Сторібруці, попутно арендодавець для 3/4 всього місцевого бізнесу; вмістилище Пітьми і всіх її глюків, найбільший любитель угод, тортур і викрадання принцес у всьому Зачарованому Лісі, москаль короче | ворог і немезіда №1


про тебе:
[indent] Крокодиле, ти - істота, чиї батьки просто невдало чхнули, аби придумати тобі ім'я. Ти - уособлення всіх дедді та маммі ішьюс, бо одне так хотіло тебе захистити, що придумало убити, а друге виміняло тебе на вічну молодість. Класні гени, еге ж? З сім'єю у тебе і подалі не складалось: не хотів лишати сина без батька, тому наважився на клеймо дезертира і боягуза, і дружину зрештою через те ж саме втратив. А от коли Пітьма в голову вдарила - ти зразу відчув цей адреналін всемогутності? Ніхто ж більше не міг і слова сказати колишньому сільському прядильникові. Тобі с самому так сильно сподобалась твоя сила, що, обираючи між нею і Беєм, що мав впасти у вирву порталу, вибрав ти... не сина.
[indent] Потім казав, що зрозумів свою неправоту, але будь хоч раз в своєму жалюгідному житті чесним із собою: якби тобі довелося обирати знов, ти б учинив абсолютно так само.
[indent] До речі, комплекс маленького товстого чоловічка Пітьма так і не смогла в тобі зцілити: правду про себе ти не можеш чути, навіть перетворившись на чаклуна, вирішуючи проблему в основном убивством. Тому і усвідомити, що Мілу не знищили пірати, а вона з цілком доброї волі пішла від тебе до одного з них, ти так і не зміг. За це ж ти вбив її, крокодилова твоя шкіра? І з уважністю теж не дружиш (може вікове?), бо руку мені не ту відрубав, намагаючись до боба чарівного дістатись, і план по знаходженню Бея теж корявий придумав - особливо враховуючи, що Бей не хотів бути знайденим. Знаєш, Крокодиле, я міг би стати твоєму синові кращим батьком, ніж був ти.
[indent] Потурати Корі у всьому, аби вона стала найбезжаліснішою і жадібною відьмою... це, звісно, був гарний план. Надійний. Як гномові годинники. Зрештою, її старша дочка - дівка сильна магічно, - тобі і з доплатою не була потрібна, а от молодша, замріяна, якій той трон взагалі не здався, здалась тобі чудовою сходинкою до мети. Ти зліпив Кору, ти ж перетворив (хай і не своїми руками) Реджину на те, що тобі було потрібно. Так тобі сказали видіння, які ти вкрав у сліпої провидиці. Так тобі треба було дістатись світу без магії і чекати. Ще трошки. І іще. Поки прокляття створеної тобою Злої Королеви не лусне, і Бея тобі допоможуть знайти.
[indent] Ціль - вона ж виправдовує всі засоби, вірно, Крокодиле? І Пітьма так в тебе в'їлась, що себе без неї ти не тямив, і маленькій Бель розбив тим самим сердце задовго до того, як я вистрілив у неї на межі міста. Бо тільки одне майбутнє ти бачиш для себе. Власне, я теж: як колись давно заприсягнувся тебе вбити, так і дотримуюсь обіцянки в цьому, новому, світі - хай навіть отрута мор-шипшини вже використана.


про мене:
[indent] Думаю, відносини тут очевидні: мене бісить твоє існування, тебе бісить моє, а одну територію ми ділим виключно тому, що іншого вибору у нас просто нема. Поривання вграти один одного в труну - це база, на цьому фандом будувався, і ніякі ваші трулави не змінять цього. Руку мою ти, до речі, вкрав і на поличці як сувенір тримаєш, тому тримай лапи подалі від спроб ще і сердце моє вкрасти, йому і так добре б'ється.
[indent] Щодо гри: тут поле непахане можна придумати ідей, як чисто таймлайнових, так і в альти сходити покошмарити тебе глюками Пітьми, я в цьому плані всеїдний. х)  А ще взагалі не примхливий, пишу від 4-5к знаків і до світанку, від першої/другої/третьої особи і з лапслоком/птицею-трійкою — залежить від того, з ким граю; темп гри змінюється сам собою від маніакального давай пост прям зараз напишу ось тримай пост і до депресивного я зробив пост раз на місяць, що в принципі можна списувати на чергове весняне загострення. Приходь! Обіцяю флуд, графіку і труїти тебе по вівторках с:


зв'язок

мова написання постів

гостьова/тг як попросиш с:

укр/рос/англ


Приклад гри

[indent] Чарка, що її видала пані Лукас - із по-дівочому зухвалою посмішкою, бо до шкіряних штанів жінки цього світу, здається, дихали нерівно, - давно спорожніла, цікавої компанії о цій годині очікувати було не варто (частина містян якщо не стикнулась із результатами появи Джонса в Сторібруці, то була знайома з його репутацією в Зачарованому Лісі), а повертатись до знятої кімнати не хотілось з принципу. Те, як жителі містечка справлялись із нудьгою, йому поки що було не дуже зрозуміло, бо розмовляючим ящикам він не дуже довіряв, а ніякі способи із "раніше" більше йому не підходили. І це, по-своєму, вбивало його ще сильніше: яким би пришелепкуватим і небезпечним не було його життя, але адреналін у крові співав постійно, і нові горизонти викликали в ньому неабийкий захват, наче вкрадений з часів, коли він був ще юнаком у королівському флоті.

[indent] Сторібрук був новим - факт; більша частина того, що тут відбувалося, була також новою (відкривати в собі відголоски клаустрофобії триста років потому, та ще й через місцеві машини, було зовсім ніяково), втім... Коли не відбувалось абсолютно нічого, можна було занадто легко загубити себе в чарці, чисто від нудьги. І як взагалі це містечко трималось в стані байдужості всі тридцять років? І як люди тут могли жити із подвійними спогадами - тих, хто ніколи не перетинав кордону, і тих, хто був частиною могутнього колись королівства?..

[indent] Кіліан перевів лінивий погляд на поличку з алкоголем, подумки уявляючи, як швидко йому доведеться тікати не від шерифа, а від розлюченої хазяйки закладу: магія магією, а від перевертнів, навіть перевертнів-пенсіонерів, можна було очікувати купу неприємностей - а піратові ще не настільки було нудно. Можливо, не виміняй він тоді "Роджера"... Тоді, звісно, було б годі і думати, щоб дістатись Нью-Йорку вчасно, а головне - дістатись Свон вчасно, і це було справді одне з найважчих рішень у капітановому житті.

[indent] Щастя коханої жінки, чи все, що він коли-небудь мав та уявляв. Його світ. Його домівка. Але Джонс все-таки був тим самим закоханим блазнем, який весь останній рік провів у суцільному а якщо б..., і якому більше не дуже хотілось так існувати. Звісно, душа, як і раніше, вимагала якогось драйву, якихось пригод - але і Свон була такою жінкою, на яку пригоди полювали самі, головним було тільки бути поруч у потрібний момент.

[indent] Оно, в минуле вони вже так впали: тепер дивитись на похмурого принца, добре пам'ятаючого всі розмови із "принцем Чарльзом" (боги, як взагалі тоді вдалось переконати всю зустрічну знать у цій маячні?) і не знаючого, як все те пов'язати із піратом, якого біля своєї доньки бачити йому не хотілось, було майже смішно. Тому що Гак завжди був дуже, дуже впертою людиною, і до того ж - конче терплячою. З містечка-бо зникати він нікуди не збирався, і монаршому подружжю доведеться рано чи пізно до цієї думки звикнути; особливо, коли тепер у нього був реальний шанс на нове життя.

[indent] Але, власне, не тільки їм звикати доведеться: дзеленькнувший дзвіночок при вході, що його наслідував голос ЇЇ Величності - все ще Величності, і аж ніяк не просто мера, бо зверхність у погляді і по-королівському горделиво підібгані губи не можна було сховати за якоюсь табличкою на столі, - означали тільки одне: якщо адаптуватися самому Джонсові було досить просто, то адаптувати до його присутності інших людей буде уже складніше.

[indent] - Якби пані Лукас у чомусь запідозрила мене, - чоловік криво всміхнувся, далеко не одразу повертаючись до Реджини - зрештою, із аристократією у нього завжди були неабиякі проблеми, а спільне минуле зовсім не покращувало ситуацію, - то і мене б тут не було: від вовчої точності із арбалетом ухилятися досить важко.

[indent] Якійсь його частині - дрібній такій, - навіть стало цікаво, які саме чорти принесли Міллс до цього шинка, о цій годині. Теж знудьгувала, чи що? Це в минулому житті вона могла і справді робити все, що заманеться, без рамок і правил, бути головною вишенькою на торті. А зараз що на неї чекало? Цілий день паперової роботи, яка і в Зачарованому Лісі могла стати справжньою скалкою в дупі?

[indent] - П'ю, - просто одповів він, демонструючи уже порожню чарку. - Потім піду пити де-інде, бо цікавинок в цьому місті менше, ніж у найзадрипанішому селі Вотерхевену, - посмішка стала гаденькою, а чортенята в очах - очевиднішими, бо хай йому грець, якщо він дозволить жінці побачити тугу за кораблем. - "Роджер" зараз у... надійних руках, - брехня, звісно, бо Чорна Борода - та ще наволоч, але і справді не стане кривдити чи якось руйнувати з такими складнощами добутий скарб. - Тому за неї я не хвилююсь.

[indent] Кожне наступне питання змушує його ще сильніше повірити у те, що й справді Королеві було анічогісінько робити, хіба як спробувати докопатися до пірата. Не те, що він би чинив сильніший против - чужа зневага час від часу була цікавішою, ніж одне велике нічого.

[indent] - Емма, - посмішка стає трохи більше щирою, бо перехід на імена, без прізвищ і призвиськ, які хай були частиною них, виявились ближчими до серця, ніж йому здавалось, - зрештою викроїла собі час для сім'ї, - про що він її ледь не умовляв дуже, дуже довгий час, бо знав з досвіду - з найближчими людьми вартувало проводити якнайбільше часу, особливо, коли на тобі висить магніт до всього лайна обох світів, - Що, до речі, означає, що в місті вона залишиться, і малого із собою нікуди не забере. Гарно так, еге ж? - він нахабно підморгнув Реджині: Ґенрі без пам'яті був досить сильним ударом для неї, а через відсутність хлопця у Зачарованому Лісі, за словами Робіна, вона і зовсім хотіла себе назавжди приспати.

[indent] До речі, про Робіна.

[indent] - Твого лісника теж не видно. Знову щез в лісі, повернувшись до ватаги? Подалі від твоєї улюбленої цивілізації? - і тебе, замовчує він, втім, дозволяючи жінці почути кожне невисказане слово. Але ж, несподівано, їх зі стрільцем об'єднало не тільки сумісне полювання на ту гидоту, що її створювала Зеліна, але й повнісінька дивина світу без магії. - Він уже вибачив тобі те, що ти його жінку замордувала в своєму полоні? - тоді, тридцять років тому, у темниці Злої Королеви, Свон йому розповіла, як її товарку за нещастям кудись вивели чорні стражники - до того, як Спасительці вдалось абищось зробити. Кіліан схилив голову до плеча, нагадуючи зацікавленого кота: - Чи ти йому про це не розповіла?

0

19

http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/10/647253.png

0

20


Бейла Таргарієн розшукує:
ДЖАКЕЙРИСА ВЕЛАРІОНА


https://64.media.tumblr.com/23857f89053755b460b571228770c696/27bef5fadb71d464-1d/s400x600/4ee0f41127ad0363db581b3fa645ea1289d2a064.gif
 
Harry Collett або ваш варіант


Одного дня це буде твій престол, хлопче



Джакейрис Веларіон, Джейс (для своїх), лорд Стронг (для дядечок із Королівського Причалу), канон



a song of ice and fire [house of the dragon]



принц, спадкоємиць Залізного трону (після матері), наречений 


про тебе:
Народжений в останні дні року 114 ВЗ первістку принцеси Рейніри та сера Лейнора Веларіона ще не встигли пуповину перевозити, а Червоною фортецею поповзли чутки ніби то зовсім не Таргарієн, а байстрюк Гарвіна Стронга.
Каштанове волосся, карі очі та кирпатий ніс… Ніби цього недостатньо для насмішок зі сторони прихильників королеви. Звісно, цього замало, мабуть, подумав сер Лейнор, а тому ще хотів дати спадкоємцю «простецьке» ім’я Джофрі. На щастя, лорд Корліс встиг вчасно закрито рот сину.
В дитинстві був особливо дружнім с Дейроном Таргарієном. Хлопчиків ростила одна годувальниця, вони разом навчались та фехтували у дворі Червоної фортеці. Вони могли стати братами по духу, але вплив оточення був сильніший.
Королівським указом кожен з малих Веларіонів ще в колисці отримав драконове яйце. Люди, які сумнівалися щодо батька Рейнірових синів, пліткували, що яйця ніколи не вилупляться, але поява трьох драконів довела, що це дурниці. Дракона Джейса назвали Вермакс.
Не на руку «зеленим» та їх мріям про те, що в один прекрасний день король Візерис візьме та назве своїм спадкоємцем Ейгона грало і те, що король залишався глухим до чуток про більшу схожість внуків з лордом-командувачем Золотих плащів ніж з рідним батьком. Мало того, його світлість, коли вершив суд, брав собі на коліна на Залізний трон Джейса і частенько говорив, що одного дня це буде його престол.
З чотирьох років з благословення того самого короля обручений з Бейлою Таргарієн.
Мудрі люди кажуть, що гріхи батьків вражають і синів; те саме стосується і гріхів матерів. Ворожнеча між синами королеви Алісенти та принцеси Рейніри вийшла на новий рівень після бійки хлопчиків на Дрейфмарку. Кинуте в лице синам принцеси «Стронги» вартувало принцу Еймонду ока. Звісно, і тут король намагався відновити мир. Він вимагав від усіх хлопців вибачитися перед протилежною стороною, але слова – вітер. 
Після інциденту на Дрейфмарку Джейс не повернувся на Королівський причал. Разом з матір’ю та братами він відправився на Драконстон.
З хлопчиська, що любив бешкетувати та часто піддавався впливу старших,Джейс виріс сміливим, відповідальним, політично підкованим юнаком, що вміє за себе постояти. Він вірний сім’ї та знає, що корона – це не привілей, а обов’язок .


про мене:

Пости пишу від 3 тисяч символів та як дальше піде. Більше орієнтуюсь на книжковий канон чим на серіальний. Спокійно відношусь до всяких виділень в тексті, графіки та «гри зі шрифтами», пости від першого лиця в ступор не кидають.
Нехай це заявка в пару, але романтик з мене так собі. Якщо так хочеш, можу принести дохлу морську зірку, найдену на березі та подарувати її тобі, як символ кохання. Мені більше потрібна компанія для шукання пригод. Погодься, кидатись камінням в осине гніздо цікавіше разом.


зв'язок

мова написання постів

гостьова, а делі засилай воронів в тг

українська


Приклад гри

[indent] - Ні-ні—ні!       
[indent] Крик крізь сон розриває глибоку тишу світанку. Жадібний ковток повітря та широко розплющені очі, серце збивається з ритму, намагаючись вирватись з грудей, а пальці до блідості зживають багряне покривало. «Я дома. Це все лише сон…», - слабке заспокоєння, бо тіні від свічки малюють химерні картини на стінах, а сон… він був таким справжнім. Погрози Еймонда – я спалю вас всіх у вогні, - сльози Рейни, жар від полум’яного подиху Вхагар… Бейла тремтить і каплі холодного поту стікають по скронях.
[indent] «Всього лише сон», - повторяє вона собі та пальці відпускають край покривала, а тіні на стінах більше не лякають. Тиша ранку та перші промені сонця, що пробиваються скрізь зачинені ставні заспокоюють, стишують серцебиття. Ще один глибокий вдих і, сконцентрувавши погляд на вогнику свічки, варто дорахувати до п’яти, як страх, що ще мить назад міцно тримав у своїх лещатах, зникає. В сні Еймонд був безжальний до неї та Рейни, полум’я Вхагар поглинуло Драконячий Камінь разом з усі його мешканцями, Бейла намагалась відшукати батька, але все марно. В сні вона залишилась одна, полум’я було так близько, а Еймонд… Її благання звеселяли його серце.
[indent] - Не дочекається, - шепіт порушую сону тишу опочивальні. Тихо, але впевнено Бейла Таргарієн дає собі обіцянку більше ніколи – ні у сні, ні наяву – не просити про помилування. Вона кров від крові дракона, її батько – принц Деймон Таргарієн, в їх жилах тиче кров Стародавньої Валірії і якщо Еймонд дійсно настільки дурний, що оберне гнів Вхагар проти сім’ї, то краще згинути в полум’ї битви чим лити сльози, надіятись на помилування. «Дракони не просять. Дракони беруть своє полум’ям і кров’ю».
[indent] У ранковій тиші чутний стук важких лицарських чобіт та лемент служниць. Бейла знає, скоро у двері її спальні постукає септа і якби не хотілось, але прийдеться відчинити, бути слухняною та ввічливою, явитись на сніданок вчасно і посміхатись, навіть якщо насправді хочеться плюнути між очі. «Він вкрав дракона моєї матері та всім на це байдуже». Ще вчора сльози лилися рікою, а гнів осліплював. Ніч вона провила оплакуючи матір та картаючи себе за слабкість. Сьогодні Бейла пообіцяла собі, що сліз не буде. Залишився тільки гнів.
[indent] Кам’яниста підлога приємно холодить стопи. Бейла знає, якщо висковзнути з кімнати зараз, то до сніданку її точно не знайдуть – замок Веларіонів їй все ще чужий, та вона вміє ховатись на конюшні чи на кухні серед мішків муки та зерна. Вона знає, своєю відсутністю за столом засмутить бабусю та дасть оточенню королеви причину пліткувати про своє дурне виховання – інше діло принцеса Гелейна слухняна як вівця, - але їй плювати. Чому вона повинна втішати та бути ввічливою з людьми про існування яких до цього лише знала зі слів батька та… матері? Знову глибокий вдих-видих та дорахувати до семи, втупивши погляд у підлогу, відчути біль в грудях і нагадати собі, що дракони не плачуть. Мама пішла – згоріла в полум’ї, - але вона точно не хотіла, щоби по ній лили вічно сльози. Лейна Веларіон любила життя, любила всміхатись та жартувати, літати на Вхагар та танцювати під дивні мелодії Пентосу. Бейла знає: найкраща шана пам’яті матері – це не дати болю поглинути себе. «Вона не хотіла б бачити мої сльози».
[indent] Бейла вислизую з кімнати, м’яко прикриваючи за собою двері. В костюмі для кінних прогулянок вона легко могла зійти за хлопчика-пажа, якби не сріблясте волосся. Східцями збігає вниз, де у внутрішньому дворі вже тренеруються лицарі. Серед Королівських гвардійців та лицарів Веларіонів, вона воліє віднайти батька, та все даремно. Поглядами принцеса зустрічається з сером Кристоном і всередині все холодніє. Вона пам’ятає слова королеви Алісенти. Гнів з яким вона вимагала сера Коля принести їй око Люцериса. «А якби він погодився?», - Бейла знає, батько не дозволив би лицарю навіть наблизитись до Люка, та все ж, страх огортає сердце. «Якби ми тільки залишись у своїх спальнях…». Бейла знає, дурно звинувачувати себе у всьому, що сталося – винен тільки Еймонд, - але якби вона та Рейна все-таки постаралися знайти батька, а не будити кузенів…
[indent] Сер Коль втрачає до неї інтерес. Швидко наносячи удари мечем, він повністю віддає себе бою. Бейлу танок сталі заворожує. Одного разу вона сказала мамі, що також хоче навчитись володіти мечем – як королева Вісенія, - мама засміялась та назвала її малою розбійницею. Бейла образилась та до кінця дня дулась на матір. Зараз би вона обняла матір та сказати, що вона її маленька розбійниця.
[indent] Сер Кристон вибиває меч з рук противника і принцеса втрачає інтерес. Вона вже давно не слідкує за боєм і оплески зівак, що зібралися на критому переході її спочатку приголомшують. Лицар допомагає своєму побратиму піднятися на ноги та коли розвертається до публіки, Бейли уже немає. Таргарієн втікає від чужих поглядів в місце, де точно зможе побути одна, куди спускаються найсміливіші – у лігво драконів. Після вчорашнього інциденту король наказав збільшити варту, але Джоффрі показав Бейлі інші шляхи до драконів – під замком, в павутині з переходів. Її там будуть шукати, але не зразу. Сніданок в компанії королеви та її дітей вона точно пропустить.
[indent] Темрява та сирість лігва драконів її не лякає. Бейла обережно ступає вперед, прислуховуючись до найменшого шурхоту. Її дракониця – Місячна Танцівниця – десь заховалась серед цих каменів та печер і Бейла знає, що знайде її.
[indent] - Де ти? – Шепоче, бо зовсім не хоче потривожити сон інших драконів. – Де заховалась? – Караксес та Мелеїс їй не нашкодять. Але на Дріфтмарку зараз є й інші дракони: дракониця принцеси Гелейни та красивий дракон принца Ейгона, Сіракс і… Вхагар. Чи може Вхагар їй нашкодити, якщо поруч немає Еймонда? «Я накажу своєму дракону спалити вас», - відлуння слів кузена все ще бринить в голові та більше нестрашно. Бейла впевнено робить ще один крок вперед.

0

21


Коммандер Шепард розшукує:
МАЙСТРА КАЛІБРОВКИ


https://64.media.tumblr.com/1ab0bf254bb8972dcae32c0c829568bc/90cad55c28f6b5b4-cc/s640x960/b2b466e4c6c7828bb186b977a02dd06db1a822bd.gif
 
original


Знаєш, що ще шкідливо для бізнесу? Зламана шия.



Ґарус Вакаріан, Архангел, канон



Mass Effect



Колишній працівник СБЦ, а згодом "фрілансер" на Омезі, за півроку до повномасштабного вторгнення Женців зайняв посаду Радника Примарха з питань Женців, друг та побратим коммандера Шепарда, супротивник у стрільбищах по пляшках на Цитаделі з "Вдови" та особистий спеціаліст з калібрування.


про тебе:
Коли ми вперше зустрілися на Цитаделі, ти здався мені дуже різким, але спільне бажання притягнути Сарена до відповідальності змусило нас працювати разом. Ти якісно вирізняєшся серед інших туріанців - пристрастю до справедливості та помсти, щирістю своїх найтемніших намірів, готовністю піти проти правил для найкращого результату. Трохи нагадуєш Сарена, але з моральним компасом, якому багато хто міг би тільки позаздрити. Чи існують в нашому Всесвіті ще такі відчайдушні максималісти як ти? Хтось сказав би, що прагнення стати особистою кармою для усіх покидьків, яких ти зустрічав, наївністю, але ти вважаєш це своєю особистою місією.
Якби все було інакше, ти став би ідеальним Спектром. Те, що ти приймаєш правильні рішення без чужого нагляду, ти довів, коли відстрілював покидьків на Омезі. Можливо, інколи тебе заносить, і в цей момент тобі потрібний друг, щоб трохи втамувати вогонь всередині. Але твоя лють завжди виправдана твоєю людяністю. Мабуть, неможливо ненавидіти ворогів без втрат тих, з ким ти вибудував потужний зв'язок. Ти в цьому еталонний приклад.
Були питання, в яких ми так і не дійшли згоди, але ти ніколи не смів нав'язувати своєї позиції, навіть якщо вважав її єдино правильною. Рішення, які приймав ти - тільки твої, рішення, які приймаю я - тільки мої, але я радий, що іноді ми все ж можемо вплинути один на одного. А навіть якщо ні, я впевнений в тобі більше, ніж на сто відсотків: ти завжди прикриватимеш мою спину, навіть ціною власного життя, і я готовий піти на те ж саме, знаючи, що ти продовжиш мою справу, якщо я загину.
"Немає Шепарда без Вакаріана" - мені дійсно складно уявити свою боротьбу без тебе поряд.


про мене:
Крім подій, які ми можемо відіграти і яких повно, я бачу дуже багато глибини у стосунках, які між ними склалися. Ґарус та Шеп пройшли разом набагато більше, ніж з кимось іншим, що сформувало дуже сильний зв'язок. Вони обидва більше схильні до того, аби вирішувати проблеми самотужки, тому що довго перебували - фактично або ментально - поза своїми спільнотами, тому їм обом непросто зближуватися з кимось іншим та працювати у команді. Але їх тандем дуже природній та взаємодоповнюючий. Я відчуваю це у кожному їх слові та русі, навіть несвідомому, - вони звикли один до одного і набагато результативніші в бою, коли разом. Здається, що вони у діалогах чують ті думки, що не були висловлені, і один може закінчити почате речення іншим.
Стосовно сюжету: чітким таймлайном я нікого не обмежую, але каст зараз орієнтовно десь на початку подій МЕ3. У нас є намір переграти деякі події та додати реалізму. Ґарус, як один з головних героїв та представників туріанської раси, дуже для цього потрібний.
Надаю перевагу середнім постам, щоб не сильно затягувати гру, але не маю на меті обмежувати співгравців, якщо вони прагнуть писати коротші або довші пости. По стилю та оформленню зазвичай підлаштовуюсь, тому якщо ви звикли писати від першої особи або лапслоком, я не проти спробувати, - головне, щоб нам було цікаво. Особливих вимог не маю, крім, можливо, любові до всесвіту МЕ та цього персонажа.


зв'язок

мова написання постів

гостьова та приватні повідомлення

укр/рос/англ


Приклад гри

[indent] На відповідь не треба було чекати надто довго - бадьорий голос Арії, незважаючи на те, що вона опинилася у пастці у власній квартирі, знаменував про відносно контрольований перебіг подій, хай навіть їх було у два з половиною рази менше. Шепард націлив у голову одному з туріанців, намагаючись змінити цю несправедливо пропорцію, та попередження Арії завадило йому.
[indent] Були моменти, коли Шепард жалкував, що не мав біотичних здібностей. До дупи ті скарги, які він так часто чув від Кайдена про імплант L2, бо він і без нього мучився головними болями через багато чого. Зараз відкинути гранату, затримати її у стазисі, оточити бар'єром - що завгодно! - було б набагато кориснішим, ніж уся його влучність, яку він напрацьовував з Гаррусом, стріляючи по банках.
[indent]  - Дідько! - Вказівний палець торкнувся візора, викликаючи швидку команду, і в один момент відісланий імпульс розірвав гранату у повітрі. Шепард ледве встиг сховатися за металевим пластом колони та зажмуритися на випадок, якщо ці найманці використовували світлошум.
[indent] Вибухова хвиля вдарилася у його укриття, але все одно знесла електричний щит майже повністю. На встановлення підуть секунди, але їх може бути достатньо для того, щоб один з цих кроганів скоротив відстань між ними вдвічі. А битися з кроганом кулаками - справжнє самогубство. Шепард зняв з поясу контактну міну - нажаль, єдину, бо не встиг поновити запаси після останнього бою, - та кинув вниз. для крогана не смертельно, але принаймні сповістить про його наближення.
[indent] Поки щити перезавантажувалися він, відклавши снайперку, дістав штурмову гвинтівку та зарядив вогневими патронами. Міна мовчала, тож час був, і треба цим скористатися. Шкода, що гранати "Інферно" зараз ніде не відшукаєш - навіть Заїд Масані, коли вони бачилися в останнє, скаржився, що перейшов на шрапнелеві гранати, - вони б стали у нагоді. Шепард випрямився та виглянув за колону - як він і боявся, після використаного перевантаження його схованка була скомпроментована, і сюди вже поспішав кроган-воєвода.
[indent]  - Пішов у сраку, - шикнув він собі під ніс та випустив чергу. Кроган зупинився і почав струшувати з себе полум'я, щоб відновити регенерацію, - наче це допоможе, - але Шепард перезарядив гвинтівку та випустив ще одну. Опіки розповзалися по кроганській морді, випалюючи грубу шкіру, і в якийсь момент той не витримав та впав.
[indent] Вогонь доробив своє діло за кілька секунд, і шлях до Арії значно полегшився. Другий кроган, туріанець та найманець з людей довірили свої спини іншому туріанцю, ніби той міг встояти без свого суворого союзника, тліючого на підлозі. Шепард криво посміхнувся тому та саботував його гвинтівку раніше, ніж той встиг націлити його. Туріанець забарився. Він склав гвинтівку та потягнувся за дробовиком на спині, не зупиняючи рух до драбини, і це стало його фатальною помилкою - контактна міна спрацювала та розірвала бідолаху по пояс.
[indent] Інший кроган першим відчув, що тепер їх ніхто не прикриває. Нажаль, два інших пішли вперед та зникли з поля зору - повертатися до снайперки тепер було марною справою, тож довелося її скласти та переключитися на штурмову гвинтівку. Кількість патронів була недостатньою, щоб вбити цього так само, як і першого, тож час було мислити творчо. Пальці забігали по інтерфейсу інструметрону, а вільною рукою Шепард дістав невелику металеву мушлю та кинув її за спину крогана. Менш ніж за п'ять секунд мушля отримала відісланий алгоритм команд та відкрилася, трансформуючись у невеличку турель. Кроган зупинився, очевидно, не знаючи, на що йому відреагувати першим, - Шепард поставив на свій щит тактичне маскування та спустився в коридор.
[indent] Шанс стяти крогану голову був, якщо зайти йому за спину, але перед тим треба виплавити місце для леза інструментрону. Тактичне маскування давало не так багато часу, але його має вистачити на швидкий залп останньої черги вогневих патронів. Шепард націлив гвинтівку ворогові в спину та вистрілив кілька разів, перш ніж відкотитися убік, коли кроган незграбно повернувся, а тоді випустив решту патронів і сховався за дерев'яною перегородкою. На відміну від металу, вона його не врятує, але йому цього і не треба. Достатньо лише секунди, щоб передати ще одну команду переносній турелі, - та випустила електричний імпульс, вдаривши крогана током, а тоді Шепард вискочив зі свого укриття та різанув лезом того по шиї якомога глибше. Його голова різко сіпнулася вперед, оголюючи товсту горлянку в розрізі, важке тіло захиталося та почало завалюватися набік. Шепард відійшов на крок назад та вдарив його ногою.
[indent]  - Аріє! - гукнув він убік, куди просунулися два останніх бійці. Складно було уявити, що ті могли бути ще живими, враховуючи біотичні здібності азарі, але нехтувати обережністю теж не варто.

0

22


Коммандер Шепард розшукує:
КВАРІАНКУ-ТЕХНІКА


https://thumbs.gfycat.com/AbleConsciousCockatoo-size_restricted.gif
 
original


And I thought I had a good poker face.



Талі'Зора (нар Райя) вас Нормандія, канон



Mass Effect



Амбасадорка кваріанців на Цитаделі, можливо, одна з адміралів Мігруючого флоту, романтичний інтерес


про тебе:
Наше перше знайомство нагадує сцену з типового романтичного кіно: молоду кваріанку, що потрапила у пастку, рятує іноземець, після чого вони відправляються рятувати світ. Ніколи до цього я не взаємодіяв так багато з представниками інших народів, а кваріанці завжди були для мене справжньою загадкою, але ти вразила всю команду своєю відчайдушною хоробрістю та надмірною цікавістю до техніки. Ти справляла враження дитини з найширшим спектром інтересів, який тільки здатний бути, але вміла постояти за себе під час небезпеки. Але мені все одно хотілося тебе захищати - як тоді, коли ми вперше зустрілися.
За шоломом, який приховував твоє обличчя, я бачив дівчину, що готова кидати виклик цілому світові задля своєї мети. У твій останній день паломництва я пообіцяв собі, що коли-нибудь ми ще побачимось, бо відчув, що прив'язався до тебе за весь цей час, поки ти була поряд. Незважаючи на те, що кваріанці жили на краю світу та ніколи не взаємодіяли з іншими расами. Незважаючи на те, що у кожного із нас були свої обов'язки перед нашими народами. І навіть незважаючи на те, що трапилося з Нормандією у небі Алкери, коли вона палала у мене на очах - живий спогад, пов'язаний з тобою.
Але ми зустрілися, - вперше після того, як доля дала мені ще одне життя, - і ти була єдиним знайомим обличчям в незнайомому мені новому світі. За два роки багато чого змінилося і багато хто змінився, а ти не стала виключенням. Мабуть, тоді я поглянув на тебе інакше.
Я не знав, як рахують свій вік кваріанці, але відчував, що ти молодша за мене набагато більше, ніж мені б того хотілося. Я не переходив межу, яку сам перед собою провів, а ти постійно розмовляла із Ґарусом, згадуючи ті часи, коли ми всі тільки-но познайомилися. Я не бачив, як ти дивилася на мене, бо не дозволяв собі вглядатися в очі, напівприховані за непрозорим склом кваріанського шолома. Але я чув, як змінився твій голос після того, як ми повернулися з Аларея.
Можливо, якби ми не думали, що загинемо всередині чорної діри, куди переніс нас ретранслятор Омега, я б так і не побачив твоє обличчя. Ніхто тоді не планував далі, ніж кілька хвилин, і ніхто не сподівався повернутися. Найважчим рішенням було відправити тебе з іншими членами команди назад до Нормандії, але ти ніколи не сперечалася з моїми рішеннями і давала мені стільки свободи, скільки вимагала війна. Якщо я загину, ви з Джокером розкажете, що бачили і продовжите місію, якій я вдруге віддав своє життя, - такою могла б стати моя остання воля, але ми повернулися усі. Такими були б мої останні слова тобі, бо я не зміг тоді додати щось особисте, призначене тільки для тебе. Це диво, що ти дуже швидко зрозуміла - я не вмію говорити про те, що відчуваю.


про мене:
Я не дописував те, як бачу стосунки Талі та Шепа після МЕ2, бо насправді маю дуже багато різних ідей і не хочу обирати якийсь один шлях. Оскільки я б переграв більшість подій МЕ3, це має бути тільки на краще. Є затравка на те, щоб змінити дещо і до початку МЕ3, щоб дати більше можливостей для взаємодії між ними, але я не нав'язую і думаю, що ми це теж зможемо обговорити перед початком гри.
Мені подобається ідея міжрасового роману з усіма побічними ефектами, які можуть виникнути у результаті. Від себе ще хотів би додати до них різницю у віці - коли Тали проходить паломництво, що по суті відповідає обряду ініціації, отриманню паспорта і все таке (тобто, це десь між 16 та 21 роками), Шепу уже так-то тридцять з гаком. Але це ж не стане на заваді справжнього кохання?
Особливих вимог не маю, до стилю співгравця пристосовуюсь, пишу пости середнього розміру. Люблю посидіти у якомусь месенджері за обговореннями фандому, ідей для гри і просто рандомних тем, але це вже за бажанням співгравця.


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення

укр/рос/англ


Приклад гри

[indent] Останні шість місяців відчувалися довше, ніж усе життя, що тривало до того, як Шепард опинився на Нормандії. Нестерпні, тягучі, безглузді шість місяців у пастці, в яку він сам себе посадив, стали найболючішим мозолем, від якого Шепард не міг позбутися. Шість довбаних місяці, які мали стати ключовими у підготовці до невідворотної атаки Женців, Альянс зім'яв наче фантик і викинув на смітник разом з усім тим, заради чого Шепард віддав колись своє життя.
[indent] На квартиру, що він отримав у Ванкувері, годі було і скаржитись. Величезна вітальня із панорамними вікнами на гавань та найстарішу будівлю міста Марін Білдінґ, визначна колекція книжок - за півроку він не так і не прочитав жодної, - широке ліжко, на якому вмостилися б п'ятеро, посилена охорона та постійний нагляд. За словами Хакета - для власної безпеки, але Шепард розумів справжню причину. Це клітка. Красива, простора, сучасна, але клітка, що повинна була стримувати мало не терориста, який знищив цілу систему.
[indent] Біда Шепарда була в тому, що він із цим новим статусом частково погоджувався. Він не хотів винищувати цілий народ та намагався не думати про масштаби скоєного, але в його житті не вперше траплялись речі, коли не можна було відвернути найгірше. Та чи могло це його виправдовувати? Стільки людей його возвеличувало - Шепард і сам забув, що він не є всемогутнім. Спочатку про це нагадувала фотографія Ешлі у капітанській каюті - допоки не стало відомо, що вона вижила, - а тепер м'яка постіль у новій квартирі не дає забути про те, як він не зміг відвернути геноцид.
[indent] Талі стала його єдиною відрадою, бо коли він слухав про труднощі, з якими довелося стикнутися їх у світі людей - від пошуку їжі та ліків до банальних здивованих поглядів, - Шепард забував про власні. Помилково було вважати це її рішенням. Так, Талі сама погодилася повернутися із Шепардом на Землю, але інакше скластися просто не могло після того, як він не зміг її виправдати перед адміралами. І тепер вони були пустельниками у власних світах, заарештовані за те, що вирішили повести себе гідно. Проте, можливо, якби Шепард думав не тільки про честь, але і про неї, вони б ніколи не покидали Термінус.


[indent] Від вибухової хвилі його відкинуло бозна куди. На кілька секунд Шепард не чув нічого крім тиші, думаючи лише про те, чи не лопнули барабанні перетинки, але відлуння голосу Андерсона, що звучало дедалі гучніше, трохи втішило.
[indent] Не втішало все інше. Що Женці опинилися тут так швидко, не стало для Шепарда здивуванням, але момент саме зараз був найбільш невідповідним. Вони з Талі проводили багато часу разом - вона була єдиною, з ким він міг бачитися без нагляду, і цим не можна було нехтувати. Але в час найбільшої безпеки вона опинилася за дверима цієї термінової ради, і прямо зараз треба було тільки здогадуватися, чи все у неї в порядку.
[indent]  - Андерсон, куди ми... - Шепард не встиг закінчити питання - практично над головою один з винищувачів Альянсу вибухнув від червоного променя женця, що опустився десь у районі Стенлі парку.
[indent]  - Лягай! - шматок обшивки пролетів у кількох метрах від балкону, по якому вони вибрались, і протаранив скляну стіну позаду. Шепард похитнувся від удару, але Андерсон вхопив його за плече раніше, ніж той втратив рівновагу.
[indent]  - Нам треба зв'язатися з Нормандією.
[indent] Шепард не став сперечатися, допоки вони були на відкритій місцевості, але чим далі Андерсон відводив його від дорадчої зали Альянсу, тим повільніше він слідував за адміралом, думаючи лише про те, чи встигнуть вони повернутися на Нормандії до квартири.
[indent]  - Стій! - скомандував Андерсон і підняв пістолет. З-десяток хасків лізли по стіні прилеглого будинку, не звертаючи на них увагу, але Шепард відкрив вогонь майже одразу, поціливши кільком тварюкам у голову. Коли шлях було розчищено, Андерсон перестрибнув перегородку балкона та зупинився.
[indent]  - Мені треба назад, - Шепард повернувся, перевіряючи, чи вцілів ще будинок з видом на палаюче пекло, яке залишали після себе Женці, але через щільне задимлення не міг нічого розгледіти.
[indent]  - Кайден із нею, - повідомив Андерсон. - Давай, хутчіше!
[indent] Шепард не відповів і залишив свій подив при собі, подумки намагаючись уявити, наскільки критичною могла бути ситуація. Звісно, Талі могла за себе постояти, а разом із Кайденом шансів вижити у обох було набагато більше, але промінь женця - та річ, з якою не можна боротися без важкої зброї. Хоча ще більше його дивувало те, як взагалі так сталося, що Талі перебувала поряд з його колишнім побратимом?
[indent]  - Чому вони разом? Що ти приховав від мене? - Шепард проліз крізь вибите вікно і нахилився підібрати термопоглинач для пістолета.
[indent] Андерсон, судячи зі звуку, втомлено зітхнув.
[indent]  - Я так розумію, ми не можемо відкласти це на потім? Талі була ще одним свідком, але адмірали не дозволили їй супроводжувати тебе. Кайден зустрів її на півдорозі, а потім стався вибух.
[indent] Шепард кивнув. Те, що Талі розглядали як його можливу співучасницю, він не виключав, але сподівався, що чіпати не стануть. Достатньо було поговорити кілька разів із Джокером - не без нагляду, - який постійно намагався на щось натякнути.
[indent]  - Все добре? Давай вибиратися звідси, поки є час.
[indent]  - Так.
[indent] Можливо, це було на краще. Залишалося сподіватися тільки на це.

0

23


Чоу Чанг розшукує:
СЕНСЕЯ ВЧИТЕЛЯ


http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/89/950187.png
 
alan rickman or adrian brody


See how I leave, with every piece of you
Don’t underestimate the things that I will do.
There’s a fire starting in my heart,
Reaching a fever pitch and it’s bringing me out the dark



Северус Тобіас Снейп, Принц-Напівкровка // канон



J.K. Rowling's Wizarding World



професор Зіллєваріння і трохи Захисту від Темних Чар, декан Слізерину, директор Хогвартсу, подвійний агент / вчитель


про тебе:
Він завжди був один, принц-напівкровка, обдарований та спраглий до знань, і все це робило його генієм - справжнім генієм магії. Замість спілкування з друзями Северус обирав навчання, однолітки здавалися йому нудними й дурними, і лише одна людина була виключенням з усіх правил - найпрекрасніша в світі дівчина, яка перша стала другом Снейпа.
Не дивно, що потім він закохався. Також не дивно, що Лілі не відповіла взаємністю - такі дівчата, як вона, звичай взагалі не звертають увагу на хлопців, вдягнутих в старий одяг та весь час читаючих книги. Лілі з самого початку не могла бути йому кимось більше, ніж друг.
Але спробуй поясни це закоханому в шістнадцять років - всі "вона тобі не підходить" будуть сприйняти ворожо. Підходить, ще й як підходить, от якби ще до неї весь час не підходив Джеймс, було б взагалі чудово - але бісів Поттер не лишав Еванс у спокої. І Северуса не лишав.
Після сутички біля Чорного Озера Снейп зарікся намагатися - Лілі навідріз відмовилася пробачити його за кинуте зопалу "бруднокровка", і через деякий час почала гуляти з Джеймсом. Северуса більше ніщо не стримувало, і він з головою пірнув до темної безодні, де його, принаймні, чекали знання - не друзі, але саме знання в першу чергу тягнули Снейпа до тих, хто називав себе Пожирачами Смерті.
Смерть Лілі змінила все. Смерть Лілі буквально врятувала магічну Британію, знешкодивши небезпечного темного чаклуна на довгих десять років. Смерть Лілі щось вбила у Северусі, і все його життя з тієї хеллоуїнської ночі звелося до вчителювання, Хогвартсу, підземель Слизерину і дурних дітей, неспроможних зрозуміти найпростіші речі. Суцільний морок, який вів Снейпа до неминучої загибелі - він не сподівався, що виживе. Він мав довести Гаррі до кінця і знайти там власний кінець - це було б найкращим фіналом.
З усіх своїх учнів Северус ніколи нікого не виділяв - у хорошому сенсі. Крім слизеринців, які були улюбленцями декана апріорі, і те, з них професор не міг назвати когось дійсно талановитого. Але все ж були випадки, коли він помічав дітей, трохи більш обдарованих, ніж інша сіра маса, й при цьому не дратуючих своїми знаннями на кшталт Грейнджер. У більшості випадків це були студенти з Рейвенкло - спокійні, розумні, серйозні й працьовиті.
Але навіть для найталановитіших дітей Снейп не влаштовував додаткових занять. Репетитором він бути не збирався, необхідні знання ті, хто слухає вухами і думає головою, отримують на уроках, і свій вільний час він міг витратити хіба що на покарання, де не треба було вчити, а лише дати завдання, наприклад, різати слимаків, і займатися в цей час чимось своїм. Ніщо не змінило б думку Снейпа, та й ніхто не бажав після неприємних усім годин ще й терпіти прискіпливого професора в час законного відпочинку.
Коли з ним зв'язався Хікару Міто, редактор відомого журналу про зілля, та запропонував угоду: позайматися з його племінницею взамін на можливість друкувати в цьому журналі свої статті - Снейп дуже серйозно замислився і зрештою погодився.
Чоу Чанг вчилася на Рейвенкло, грала в квіддіч і була тією самою студенткою, про яку мріє кожен викладач - ввічлива, слухняна, тиха, розумна і ніколи не створююча проблем. Згодом виявилося, що Чоу, окрім цього, дуже цікава людина, яка може розповісти багато речей, що не викличуть у Северуса позіхання. Згодом виявилося ще багато чого - але Темний Лорд повернувся, кавалер Чоу був убитий, а Снейп мав, в свою чергу, вбити Дамблдора.
У цьому театрі абсурду та смертей не було місця Чоу. Нехай летить в свою Японію - що вона взагалі забула в Лондоні?


про мене:
Моя Чоу доволі сильно відрізняється від того образу, що був показаний в книгах і фільмах. Фільми взагалі до неї відношення не мають. Вона народилася в Японії, хоча її батько китаєць, і тому я використовую в її сюжеті багато японських фішок, вона не зустрічалася з Гаррі, не цілувалася з ним і не влаштовувала йому сцени зі слізьми. А з Седріком трохи зустрічалася, але це не кохання, а так, захоплення.
Щодо гри - в мене є дві версії сюжету:
— перша дуже дивна: в процесі спілкування/навчання Снейп закохується в Чоу (цілком взаємно), не помирає, тому що вона задіює оммедо, і в результаті ритуалу обидва, і Снейп, і Чоу, втрачають здатність старіти. Звучить це химерно, але насправді я можу пояснити майже все. Або зовсім все. Сама Роулінг казала, що японські чарівники не люблять ділитися секретами, так чому б не вплести в ці секрети щось із легенд?
— друга версія - проста взаємодія учителя й учениці, без закоханості.

Зі мною про все можна домовитися: розмір та частота постів, оформлення чи його відсутність, заголовні літери чи лапслок - все це я можу/вмію/практикую, якщо практикує співгравець. Хіба що від першого лиця гра для мене незручна, віддаю перевагу третьому. І головне, прошу, не зникайте безвісти!


зв'язок

мова написання постів

гостьова → приватні повідомлення

укр/рос


Приклад гри

Робота медика – давня мрія, з дитинства бажана мета. Чоу грала з ляльками не в дочки-матері, а в лікарню, Чоу тягла додому поранених тварин і доглядала їх сама, не спихаючи турботи на маму і бабусю, навіть магія в Чоу проявилася вперше саме цілюща — коли вона несвідомо залікувала зламане крило горобця. Дівчинці було п'ять років, але вона вже багато знала та розуміла — бабуся виховувала онуку чарівницею. Та й як вона могла бути не чарівницею? Батько Чоу, той, від кого вона отримала тільки прізвище і китайське коріння, народився в сім'ї маглів, але навчався в Хогвартсі, колись дуже давно, а мама Чоу була чистокровною чарівницею, не кажучи вже про бабусю, і обидві вони закінчили Махотокоро (як і дідусь, але дідусь мало говорив, і все його життя залишалося для Чоу загадкою).

Горобчик у її долонях був майже при смерті, або ж так здавалося, і Чоу всю з голови до кінчиків пальців пронизала жалість разом із бажанням допомогти, таким сильним, що раптом з її рук полилося сяйво, і горобець змахнув зламаними крилами — тепер уже цілими крилами. .Чоу дивилася, як він відлітає, і розуміла - ось вона, її магія.

Вступила міс Чанг не в Махотокоро, а в Хогвартс — так було зручніше для її сім'ї, проте вона дуже часто приїжджала додому, до свого маленького села Аогасіма у префектурі Токіо, де жили одні чарівники. Коли в магічній Британії почалися темні часи, коли з Азкабану втік Сіріус Блек - Чоу забрали додому, і весь рік вона навчалася у матері магії, яку знали лише учні Махотокоро. Це була не заборонена магія і не таємна, хоча японська школа чарівництва старанно зберігала свої секрети. Просто цією магією могли користуватися не всі, а лише уродженці Країни Вранішнього Сонця, Піднебесної та інших земель, що сусідять з ними. В основному магія Махотокоро була захисною, а не атакуючою, а ще Чоу дуже зацікавила одна практика — давня цілюща магія оммедо, і вона поставила собі за мету оволодіти нею.

І оволоділа.

float:leftМолодший цілитель Чанг, лимонний халат, схрещена паличка та кістка. Седрік загинув, Чоу відпустила його разом із запаленою лампадкою річкою на свято О-бон. Подивитися збоку — Чоу нічого не має, ні чоловіка, ні нареченого, ні перспектив їх мати, хоча екзотична зовнішність і веселий характер рейвенкловки приваблюють чоловіків, але відповідь її завжди однозначна: ні. І у Чоу без чоловіків-наречених є багато всього — вона має весь світ.

— Доброго вечора, — вітається Чоу з буфетницею, підійшовши трохи пізніше Агнес. - Каву, будь ласка, чорну, міцну, - її робота - нервова, висипатися Чанг ніколи, вона не доводить себе до виснаження, інакше тільки нашкодить пацієнтам, але останнім часом у Мунго все набагато складніше, і висипатися повноцінно не виходить. Чоу компенсує це кавою та бадьорячими зіллями.

Вона у госпіталі є досить цінним співробітником. Чоу — молодий цілитель, без того досвіду, який необхідний, щоб тебе поважали, але вона має те, чого немає в інших, що підвладне тільки їй, і навіть за бажання Чанг не зможе навчити цього інших. Оммедо здатне врятувати життя буквально будь-кому, з деякими умовами: повинен бути сприятливий день за особливим календарем, і проводити цей ритуал можна лише кілька разів на місяць, щоб уникнути магічного виснаження жерця-оммеді. Закликаючи стародавнього бога Кондзіна, Чоу зцілює рани та хвороби будь-якого ступеня тяжкості. Вона неймовірно пишається цим, і не обтяжується тим, що не в змозі врятувати всіх – усіх врятувати неможливо і це одна з головних істин, які має усвідомити медик.

— Привіт, Торренс, — усміхається Чоу колезі та однокурсниці, з цікавістю спостерігаючи за дракончиком. Вона за звичкою своєї батьківщини звертається до всіх на прізвище, навіть до друзів, кликати на ім'я Чанг означає високий ступінь близькості. Справа не стільки у надмірній ввічливості — ім'я має величезне значення, важливе, недаремно іноді в очікуванні дитини батьки йдуть до ворожки, щоб дізнатися, яке ім'я краще дати їй чи йому. У випадку Чоу мати не вагалася, назвавши її "метелик", і що ж - Чоу дійсно пурхає по життю, як метелик. Тільки крила у неї чорні. - Як твої? — обережно питає вона, маючи на увазі пацієнтів.

0

24


Чоу Чанг розшукує:
ДРУГА


http://forumupload.ru/uploads/001b/c2/3e/89/263842.png
 
зовнішність на вибір


теплі й ніжні обійми
коні мчать через віхолу
вальс танцюють пари
у моїх спогадах



Седрік Діггорі / канон



J.K. Rowling's Wizarding World



студент Хогвартсу на факультеті Хаффлпафф, чемпіон у Турнірі Трьох Чарівників / друг


про тебе:
Єдиний син - гордість батька, все більші надії Амоса з дитинства покладені на плечі Седрика, і відповідати треба, і він відповідає. Виховання не жорстке, але завжди малося на увазі, що Седрік повинен бути кращим. Він не розчарував батька і всі сподівання виправдовував — вчився чудово, став капітаном команди Хаффлпаффа по квіддичу, одного разу навіть виграв матч у Гаррі Поттера, що в очах Амоса виглядало приголомшливою перемогою, а Седрику, навпаки, було ніяково — ніхто не винен, що на полі з'явилися дементори. Седрік не так прагнув неодмінних перемог, як Олівер Вуд — миролюбний і доброзичливий, він хотів більше зберегти добрі стосунки, аніж наживати ворогів якимось чином, і вибір Кубка Вогню, коли чемпіоном Хогвартсу став і Гаррі, для Седрика не перетворився на виклик чи образу. Він допомагав Гаррі і намагався змусити тих, хто знущався з нього, замовкнути — перемога потрібна Хогвартсу, хто її принесе — хіба важливо?
Чоу Чанг із Рейвенкло чудово літає, вона гарна, товариська та популярна. До того ж вона ще й розумна — факультет Ровени дурних до себе не приймає. Тільки на полі Чоу з милої дівчини стає серйозним суперником, і кожне змагання з нею для Діггорі найважче, і довгий час вони недолюблюють одне одного, ж поки Седрик не запрошує Чоу на Святковий бал, і у них зав'язуються стосунки — перше кохання завжди тендітне й ніжне, і хлопці, і дівчата вперше тільки відкривають для себе те саме нове, невідоме і іноді страшне, що зветься почуттями. Чоу хвилюється за Седрика на випробуваннях, хоча намагається не показувати цього, дарує йому оберіг з Японії, своєї батьківщини, і повільно приймає те, що може бути милою, а не уїдливою, і не змагатися з Діггорі, а бути заодно.


про мене:
Моя Чоу доволі сильно відрізняється від того образу, що був показаний в книгах і фільмах. Фільми взагалі до неї відношення не мають. Вона народилася в Японії, хоча її батько китаєць, і тому я використовую в її сюжеті багато японських фішок, вона не зустрічалася з Гаррі, не цілувалася з ним і не влаштовувала йому сцени зі слізьми.
Седрік дуже легко міг вижити, і тут варіанта два — або Петтигрю не вбиває його, а відключає, або Седрик просто не слідує за Гаррі, щоб розділити перемогу в Турнірі (бо він міг відмовитися від пропозиції Поттера і подарувати йому виграш). Якщо хочеться більше скла, то Пітер справді міг ударити його закляттям, але не Авадою Кедавра, а чимось не смертельним, але травмуючим. Тут вирішувати вам, наскільки. Чому не Авада - теж обґрунтувати можна, наприклад, перед третім випробуванням Чоу дасть Седрику чарівний амулет на удачу, дія якого схожа на Фелікс Феліціс, і тому Петтігрю несвідомо змінить заклинання.
До війни та Різдвяного балу я бачу між Седріком та Чоу суперництво (більше явно з боку Чоу), якщо Седрік виживе, запросто і в Армію Дамблдора впишеться, і режим Амбридж разом ламатимемо, і в Битві за Хогвартс побігаємо. Щодо відносин - як складеться; але закохуватися після одного вечора танців зовсім не обов'язково, дружба може вийти не менш красивою та драматичною.
Я ідейна, зі мною легко домовитися, до оформлення постів не чіпляюся, як і до об'єму_особи, для мене головне бажання грати.
Зовнішність мені теж не принципова - якщо подобається канонічний Паттінсон, нічого проти не маю, хочеться замінити - без проблем.


зв'язок

мова написання постів

гостьова/приватні повідомлення

укр/рос


Приклад гри

Робота медика – давня мрія, з дитинства бажана мета. Чоу грала з ляльками не в дочки-матері, а в лікарню, Чоу тягла додому поранених тварин і доглядала їх сама, не спихаючи турботи на маму і бабусю, навіть магія в Чоу проявилася вперше саме цілюща — коли вона несвідомо залікувала зламане крило горобця. Дівчинці було п'ять років, але вона вже багато знала та розуміла — бабуся виховувала онуку чарівницею. Та й як вона могла бути не чарівницею? Батько Чоу, той, від кого вона отримала тільки прізвище і китайське коріння, народився в сім'ї маглів, але навчався в Хогвартсі, колись дуже давно, а мама Чоу була чистокровною чарівницею, не кажучи вже про бабусю, і обидві вони закінчили Махотокоро (як і дідусь, але дідусь мало говорив, і все його життя залишалося для Чоу загадкою).

Горобчик у її долонях був майже при смерті, або ж так здавалося, і Чоу всю з голови до кінчиків пальців пронизала жалість разом із бажанням допомогти, таким сильним, що раптом з її рук полилося сяйво, і горобець змахнув зламаними крилами — тепер уже цілими крилами. .Чоу дивилася, як він відлітає, і розуміла — ось вона, її магія.

Вступила міс Чанг не в Махотокоро, а в Хогвартс — так було зручніше для її сім'ї, проте вона дуже часто приїжджала додому, до свого маленького села Аогасіма у префектурі Токіо, де жили одні чарівники. Коли в магічній Британії почалися темні часи, коли з Азкабану втік Сіріус Блек — Чоу забрали додому, і весь рік вона навчалася у матері магії, яку знали лише учні Махотокоро. Це була не заборонена магія і не таємна, хоча японська школа чарівництва старанно зберігала свої секрети. Просто цією магією могли користуватися не всі, а лише уродженці Країни Вранішнього Сонця, Піднебесної та інших земель, що сусідять з ними. В основному магія Махотокоро була захисною, а не атакуючою, а ще Чоу дуже зацікавила одна практика — давня цілюща магія оммедо, і вона поставила собі за мету оволодіти нею.

І оволоділа.

float:leftМолодший цілитель Чанг, лимонний халат, схрещена паличка та кістка. Седрік загинув, Чоу відпустила його разом із запаленою лампадкою річкою на свято О-бон. Подивитися збоку — Чоу нічого не має, ні чоловіка, ні нареченого, ні перспектив їх мати, хоча екзотична зовнішність і веселий характер рейвенкловки приваблюють чоловіків, але відповідь її завжди однозначна: ні. І у Чоу без чоловіків-наречених є багато всього — вона має весь світ.

— Доброго вечора, — вітається Чоу з буфетницею, підійшовши трохи пізніше Агнес. — Каву, будь ласка, чорну, міцну, — її робота — нервова, висипатися Чанг ніколи, вона не доводить себе до виснаження, інакше тільки нашкодить пацієнтам, але останнім часом у Мунго все набагато складніше, і висипатися повноцінно не виходить. Чоу компенсує це кавою та бадьорячими зіллями.

Вона у госпіталі є досить цінним співробітником. Чоу — молодий цілитель, без того досвіду, який необхідний, щоб тебе поважали, але вона має те, чого немає в інших, що підвладне тільки їй, і навіть за бажання Чанг не зможе навчити цього інших. Оммедо здатне врятувати життя буквально будь-кому, з деякими умовами: повинен бути сприятливий день за особливим календарем, і проводити цей ритуал можна лише кілька разів на місяць, щоб уникнути магічного виснаження жерця-оммеді. Закликаючи стародавнього бога Кондзіна, Чоу зцілює рани та хвороби будь-якого ступеня тяжкості. Вона неймовірно пишається цим, і не обтяжується тим, що не в змозі врятувати всіх – усіх врятувати неможливо і це одна з головних істин, які має усвідомити медик.

— Привіт, Торренс, — усміхається Чоу колезі та однокурсниці, з цікавістю спостерігаючи за дракончиком. Вона за звичкою своєї батьківщини звертається до всіх на прізвище, навіть до друзів, кликати на ім'я Чанг означає високий ступінь близькості. Справа не стільки у надмірній ввічливості — ім'я має величезне значення, важливе, недаремно іноді в очікуванні дитини батьки йдуть до ворожки, щоб дізнатися, яке ім'я краще дати їй чи йому. У випадку Чоу мати не вагалася, назвавши її "метелик", і що ж — Чоу дійсно пурхає по життю, як метелик. Тільки крила у неї чорні. — Як твої? — обережно питає вона, маючи на увазі пацієнтів.

0


Вы здесь » Bleach: Awesome! » Раздел партнёрства » Moye Misto


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно